Тогорічний міжнародний фестивальний сезон був наповнений неймовірними українськими премʼєрами, які тепер поступово виходять у національний прокат. Серед Каннських номінантів — фільм-дебют режисера Максима Наконечного «Бачення метелика», який 6 квітня 2023 року вийшов на великі екрани вже й в Україні.
Історія аеророзвідниці Лілі, яка повертається з російського полону на Донбасі додому в Київ, була створена як спосіб відрефлексувати реальні історії жінок на війні, яка тривала на Сході України з 2014 року. Але стрічку спіткала інша доля — премʼєра відбулася вже під час повномасштабного вторгнення.
Тепер дивитися фільм про війну стало ще важче, але не менш важливо. «Бачення метелика» утримується від відкритого зображення військових дій, натомість використовує елементи сюрреалізму та новітніх технологій для того, щоб розповісти історії глибоких психологічних травм жінок, які пройшли полон.
Жорстока реальність
Головну героїню стрічки — молоду військову Лілю — великими зусиллями витягають із російського полону: зі слідами катувань, зґвалтовану, вагітну й із глибокими психологічними травмами. Вона не може засинати без світла, багато курить і не витримує медичних оглядів через болісні спогади. Але вона має пристосуватися до цивільного життя з новим, однак травматичним, досвідом.
Більшість команди фільму — жінки, зокрема ветеранки російсько-української війни, завдяки яким історія набула реального досвіду, який співсценаристка Ірина Цілик («Я і Фелікс», «Земля блакитна, ніби апельсин») акумулювала в героїні.
Ще одним сценаристом фільму виступив сам Максим, режисер стрічки. Разом команда фільму створила для кожного героя і героїні історію поза сюжетом: історію кохання Лілі та її чоловіка Тохи, мотивації героїнь та їх характери. Цими наробітками команда активно ділиться на інстаграм та фейсбук-сторінках фільму.
Акторський склад
Багато хто з касту не має попереднього великого досвіду в кіно, але вони приносять у цей фільм те, що в ньому грає важливішу роль — життєвий досвід, що й формує стрічку такою, яка вона є — чесною, болісною та дуже відвертою.
До створення фільму долучилася Наталка Ворожбит («Погані дороги») у ролі посестри Лілі, військової з позивним «Сорока», — по суті, грала саму себе. Ролі побратимів Лілі також грають актори й акторки, які мають досвід у зоні бойових дій і беруть активну участь у волонтерському русі.
Головну роль у фільмі талановито виконала Ріта Бурковська, для якої аеророзвідниця Ліля — перша головна роль у повному метрі. Ріта в житті — цивільна людина, яка, однак, не лише пройшла військовий вишкіл і курси парамедикині під час роботи над фільмом, але й дуже органічно перевтілилася у військову. Принаймні, без її «проживання» усього того, що пережила героїня, не було б досягнуто мети, яка насамперед захоплює під час перегляду — ти справді віриш цій історії.
Ручна субʼєктивна камера
Христина Лизогуб, операторка-постановниця фільму, використовує дуже влучний для цієї історії прийом — ручну рухому камеру, яка близько підходить й обережно слідкує за новим життям героїні від її обміну на мосту поблизу територій, що підконтрольні Україні на Донбасі й тих, на яких проходило її тривожне життя в полоні. Операторка заводить глядачів і глядачок у глибину стосунків і внутрішніх переживань Лілі, щоб дати змогу пережити досвід героїні разом із нею.
Нові медіа
Невіддільною частиною фільму є використання нових медіа у створенні візуалу стрічки. За допомогою зрежисованих телерепортажів, онлайн-трансляцій у соціальних мережах чи, наприклад, розгромного відеоогляду суду над чоловіком Лілі Тохою від сепаратиста на Youtube розповідаються поворотні події сюжету та підкреслюється: усе, що відбувається у фільмі — ближче нам, глядачам, ніж ми могли б уявити.
Знайшлося місце у фільмі й для випробовування новітніх технологічних можливостей, як-от графіки за технологією CGI — спецефекти, що створені за допомогою тривимірної комп’ютерної графіки, які робила чеська компанія Magic Lab та сюрреалістичні врізи спогадів героїні.
Сновидіння й моменти наркозу у фільмі — найбільш неочікувані моменти, які, по-перше, змінюють хід подій, а по-друге — вражають своїм технічним втіленням. Здається, що такого в українському кіно ми ще не бачили.
Читайте також: 10 екранізованих мальописів: супергерої й не тільки
Нова-стара актуальність
Фільм створювали під час гібридної фази російсько-української війни, коли посттравматичний досвід, пов’язаний із військовими подіями, був близьким не кожному. На моменті ідеї Максим, як автор, хотів привернути увагу до теми реабілітації ментального здоровʼя військових, а саме жінок, які пройшли жахи полону.
Нині, в умовах повномасштабної війни, яку розпочала росія, ми всі тією чи іншою мірою отримали травматичний досвід. Тепер «Бачення метелика» має привертати увагу також й іноземної аудиторії, — як-от премʼєра в Каннах чи показ фільму в Гаазі, — до воєнних злочинів, які чинить країна-терорист як на полі бою, так і за його межами.
Але це не означає, що у фільмі українській аудиторії немає чого шукати, — «Бачення метелика» як аналогія ока дрона і погляду гарного метелика лікує душу: варто тільки затамувати подих і дозволити історії проникнути глибоко в серце.
