Минулого року всі кінофестивалі країни завмерли в очікуванні: хтось думав, що війна швидко закінчиться, а хтось почав організовувати свої події за кордоном. Першим, проведеним в офлайн-форматі в умовах повномасштабного вторгнення, став новий фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN. Тож у червні 2022 року організатори фестивалю показали всім — ми працюємо, ми продовжуємо боротися за нашу українську культуру і не боїмося.
Друга едиція фестивалю пройде цьогоріч у Чернівцях в оновленому форматі з 15 по 20 червня. Тиктор як інформаційний партнер іще обовʼязково розповість про конкурсні програми, нововведення і традиції фестивалю. А поки авторка медіа Єлизавета Сушко зібрала добірку фільмів, які знімали в Чернівцях, — одному з найнеочікуваніших, але насправді здавна дуже кіношному місті України — місті, де активно творив Іван Миколайчук.
«Гадюка» (1965), реж. Віктор Івченко
Сюжет фільму багато в чому перегукується з українським фільмом 2022 року «Бачення метелика», тільки тут героїня — дочка купця й успішна кавалеристка Червоної армії. Як і аеророзвідниця сучасної української армії, Ольга Зотова повертається в цивільне життя й намагається пристосуватися до нього.
Читайте також: огляд на «Бачення метелика»
Феміністичну екранізацію однойменного роману Олексія Толстого український режисер та один із засновників кінофестивалю «Молодість» Віктор Івченко знімав на базі Київської кіностудії ім. О. Довженка, а також на штучно створеному полі бою та, звісно, на затишних вуличках Чернівців, де розкривається перша таємниця фільму — убивство, скоєне головною героїнею. Цей секрет і вестиме глядача складним життям героїні.
Судового процесу за мотивами Жанни ДʼАрк, чи то за вбивство, чи то за несхожість героїні на жінок з її оточення, так і не відбудеться, але щось спільне в цих жінок (Ольги та Жанни) точно є. Воно проглядається навіть у деяких яскравих і повторювальних кадрах — очах героїні, що чимось нагадує французький фільм Карла Дреєра «Страсті Жанни дʼАрк» (1928), яким, вочевидь, надихався оператор-постановник фільму Михайло Чорний («Сон», 1964).
Несподіваною зустріччю для глядача стане молодий Іван Миколайчук в епізодичній ролі недоброчесного чоловіка, який повертається живим із війни і насильницьки розвʼязує історію змін Ольги.
Уже друга едиція фестивалю Миколайчук OPEN відбудеться в Чернівцях саме в другій половині червня. Адже відкриття фестивалю — вшанування памʼяті його натхненника — у день народження Івана Миколайчука.
Читайте також: Чотири іпостасі Івана Миколайчука
«Judenkreis, або Вічне колесо» (1996), реж. Василь Домбровський
Мелодраматична історія кохання Марічки на фоні Другої світової війни хоч і виглядає головною лінією сюжету, але не є нею. Це вічне колесо рухають інші життєві події, що наповнені людською фантазією. Провінційна дівчина Марічка їде в місто, щоб навчатися музики, але закоханість у донжуана, який будує комунізм, руйнує її співоче майбутнє.
Драматична історія розгортається на тлі зміни влади на Буковині — герої розмовляють то румунською, то польською, то російською, то німецькою, але не забувають, що вони українці. Навіть коли євреїв міста спіткає трагедія.
Тут можна насолодитися не тільки яскравістю сценарію та цікавими режисерськими прийомами, як-от вставки історій в уяві тих чи тих героїв, але й талановитою акторською грою Богдана Ступки, Світлани Круть, Тамари Яценко, Петра Бенюка та інших.
«Тіні незабутих предків» (2013), реж. Любомир Левицький
За мотивами типових американських комедій режисер легендарної «Штольні» (2006) створив історію навколо студентів Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича та містичної легенди Карпат.
Як і заведено у фільмах про компанію молодих людей у Штатах, вони зустрічаються біля університету, ботан (Дмитро Ступка) закохується в красуню — дівчину футболіста (Олена Мусієнко), а новий друг (Владислав Нікітюк) надто швидко вливається в компанію, коли в ній починаються пригоди.
Тут нарешті проглядається автентика і трагічна містика — сліпий викладач з алхімії розповідає компанії, що всі вони мають на собі мітки. І тепер повинні їхати в Карпати, де споконвіку жили мольфари та, бажано, не померти. От тільки головному герою, що страждає від нерозділеного кохання, доведеться знайти в собі сміливість на вчинки масштабу магічного кола семи мольфарів.
Клішованість, на жаль, руйнує цей фільм. Рівень жартів «Польща не район, а країна» заважає побачити те, що стрічку непогано знято, адже команда зібрала каст молодих зірок і хороші, як для українського кіно 2013 року, спецефекти.
Якщо ви очікуєте від назви алюзію на фільм Параджанова, то бажаного не отримаєте: Любомир Левицький, автор сценарію, хотів поєднати містику, казку і реальність як у книжці, а коли дізнався, що в нього з Коцюбинським день народження в один день — зрозумів, що це знак.
«Гніздо горлиці» (2016), реж. Тарас Ткаченко
Фільм розповідає історію буковинки Дарини, яка їде до сонячної Італії на заробітки за порадою хорошої подруги. Її робоча історія плавно перетікає в особисту та закордонне життя швидко нашаровується на українське. Нелінійна оповідь зацікавлює — до кінця не розумієш, звідки росте коріння доленосних подій у житті героїні.
Співавтором сценарію став чернівчанин, український письменник Віктор Мельник, який зацікавився темою робочої еміграції українців. Вийшла наповнена метафоричними та ігровими деталями стрічка про жінку, яка переживає кризи в особистому житті та щиро вірить, що її родину врятує покращення фінансового становища. Досить очікувано як для мелодрами: її відсутність у рідному селі тільки руйнуватиме шлюб та звʼязок із батьківщиною.
Стрічка стала лауреатом у номінації «Найкращий повнометражний фільм» й отримала гранпрі Одеського МКФ 2016 року. Також «Гніздо горлиці» є лауреатом шести Золотих Дзиґ, призів журі двох міжнародних кінофестивалів у Мумбаї та Мангаймі й Гайдельберґу, а також отримала нагороду за найкращу режисуру Люблінського міжнародного кінофестивалю авторського незалежного кіно.
«Віддана» (2020), реж. Христина Сиволап
Повнометражний дебют української режисерки Христини Сиволап за мотивами роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович поглинає своїм естетизмом і атмосферою австро-угорської України початку XX століття. На момент задуму стрічку планували як спільний польсько-український проєкт із режисером-поляком і бюджетом у 2 млн євро.
Після перемоги в конкурсі Міністерства культури з надання підтримки фільмам патріотичного спрямування, куди фільм було подано як виключно український продукт, продюсером фільму стала компанія Film.ua, бюджет склав 60 млн гривень, а творча команда отримала жіноче обличчя — режисеркою стала українка Христина Сиволап.
Як і в книжці, яку, до речі, у 2014-му визнали Книгою року BBC, оповідь у фільмі ведеться у форматі щоденника головної героїні Стефи, служниці зведеної сестри Аделі та її чоловіка Петра. Фільм поділено на розділи, без визначених дат і чітких сюжетних зв’язків. Це виокремлені спогади з її життя, що субʼєктивно, але щиро розкривають світ навколо героїні.
Звісно ж, на користь фільму неабияк грає атмосфера міста Чернівці, у якому відбувалася частина фільмування. Хоча головним місцем подій є місто Івано-Франківськ, який у книжці та фільмі має історичну назву Станіслав.
Та одна з найбільш масових сцен була знята в Чернівецькому муздрамтеатрі ім. О. Кобилянської, у якій як актори й акторки масових сцен узяло участь понад сотня чернівчан.
