Бруно Шульцу пасує його місто. Принаймні, уявити Дрогобич без нього неможливо. Та й не варто. Переплітаючи реальність і сон, Шульц будував свої лабіринти у місті. Вони проростають із фрагментів простору: шпалер, вулиць: «В глибині міста відкриваються… вулиці подвійні, вулиці двійники, вулиці хибні й підступні. Заворожена й обманута уява породжує нібито давно знані й відомі фальшиві плани міста, в котрих ті вулиці дістають своє місце і назву, а ніч, у своїй невичерпності не знаходить більш вартого заняття, ніж навіювати все нові й нові їх конфігурації». Водночас місто розпадається на симулякри, копії та містифікації. Простір, створений письменником, сказати б, фізіологічний: скорочується від страху, побільшується, щоби вмістити надмір об’єктів, спогадів, звуків, запахів. Розтягується довгими рядами описів і синонімів, двійників.
До творчості Бруно Шульца не підступити з нахрапу, для цього радше пасує повільне кружляння над сенсами та покладання на власні нитки Аріадни, коли спустимося у фантасмагоричне місто. Тому ця розмова із Євою Райською (Маріанною Максимовою) і Олександром Максимовим радше знадоба до запізнання із письменником. А властиво з його Дрогобичем. Єва Райська — письменниця, репортажистка, фотографиня, Олександр Максимов — художник, перформер. Обидвоє мешкають у Дрогобичі, у творчості обидвох свого часу з’явився Бруно Шульц і звідти не пішов. З ними говоримо про слід письменника у місті та слід міста у творах письменника.
Хтось із дослідників звертає увагу на стилістику й фантасмагоричність прози Бруно Шульца, інші — на європейськість його прози, ще інші наголошують на важливості репрезентації мультинаціональності. Що, на вашу думку, виокремлює його прозу?
Єва: У розумінні постаті Бруно Шульца у світовому контексті його життя відіграє величезну роль. Крім того, він був не тільки літератором, а й графіком. І нині його постать об’єднує українців, поляків та євреїв — через творчість, фестиваль та інші події, присвячені йому в Дрогобичі. Він був єднальною ланкою різних етносів, які колись мешкали в Дрогобичі, його життєвий досвід важливий для будування діалогу.
Олександр: Проза Бруно Шульца надихає на творення. З нею цікаво працювати чи то в театрі, чи в перфомансі, чи то у візуальному мистецтві. Дрогобицький студентський театр «Альтер» — це спроба зрозуміти Шульца через театр.
Єва: Тексти Шульца пластичні. Я занурилася у них, коли грала у виставі «Невичерпний Перевтілювач» за мотивами творів Бруно Шульца, яку поставив Олександр Максимов. Мені потрібно було зобразити манекен і батька Шульца, а у сцені, інспірованій оповіданням «Серпень», я грала роль міської божевільної Тлуї. У неї дуже часто змінюється настрій, гримаси. Мені потрібно було передати цю мінливість, передати це тілом. Я занурювалася у цей образ, віддаючи емоції на сцені, й це перевтілення було легким і приємним. Пізніше, коли перечитувала ці фрагменти, вони сприймалися геть по-іншому.
Олександр: П’єсу «Невичерпний перевтілювач» із театром «Альтер» ми поставили після того, як реалізували її з Вєславом Голдисом у краківському театрі «Мумерус». Цей проєкт я втілив під час програми Gaude Polonia в Польщі. В основі п’єси — оповідання «Пенсіонер», «Птахи», «Комета», «Серпень», «Манекени». Спершу планував використовувати для неї різний реквізит — яйця, пір’я, ножиці, скрині. Потім Вєслав Голдис запропонував мені показати ці предмети у техніці пантоміми. Цей жанр був для мене новим, але ідея мені сподобалася. Тож у цій виставі ми не використали жодного реквізиту. Цим тому вона вирізняється з поміж інших — бо чи не завжди під час інсценізації Шульца застосовують безліч предметів. Ця вистава ламає стереотипне сприйняття його творів.
До фестивалю «Друга осінь» я підготував перформанс «Тут був Лан». Лан — назва єврейської дільниці, на її території мешкав і Бруно Шульц. Місце перформансу — двір нашого будинку, бо він розташований у цій дільниці, зведений у повоєнний час на території колишнього єврейського кладовища. На паркані, яким загороджене будівництво по сусідству, розмістив знайдені в інтернеті фотографії дрогобицьких євреїв, котрі жили в часи Бруно Шульца. Хотів нагадати тим, хто тут мешкає, про історію цієї території — про те, що колись тут була дільниця Лан.
Часто дослідники прози Бруно Шульца говорять про наближення його текстів — а точніше візуальних образів — до світлин чи кінострічок. Мені таке порівняння здається влучним, бо виділяє потяг автора до виокремлення деталей та концентрації на них, повільного розглядання. Можливо, вилучення їх із контексту, роблення деталі самоцінною — і є тим, що ловить у його прозі. А що для вас є найбільш виразним гачком простору Бруно Шульца?
Єва: Так, мені теж здається, що у текстах Бруно Шульца дуже багато кінематографічності. Кожне оповідання могло би бути окремим фільмом. У його творах немає сюжетів як таких, коло героїв зазвичай досить вузьке — батько Якуб, мама Генрієтта, сестра Ганна, служниця Аделя, проте завдяки густим описам, під час кожного прочитання відкриваються нові грані написаного. Ця насиченість мені дуже подобається, вона інспірує, тож, коли потребую натхнення, просто читаю Шульца, і потім народжуються сюжети чи образи.
Олександр: Я вийшов із театру та перейшов у перформанс. Для деяких вони дещо театральні, проте я не вважаю це недоліком, скоріше це спосіб їхнього прочитання, який перегукується із прочитанням творів Шульца. Я помітив, що у багатьох моїх несвідомих діях глядачі прочитують мотиви цього письменника. Коли рік під час жорсткого локдауну ходив містом у масці з довгим дзьобом, то бачив у цьому образ чумного лікаря, а глядачі писали, що бачать птаха з оповідань Шульца. Хоча, можливо, образи текстів вплинули на мої візуальні концепти та проникли у перформанси.
Читайте також інтерв’ю з директоркою Meridian Czernowitz Євгенією Лопатою
Єва: Згідно з філософією Шульца, за одною Мексикою існує інша Мексика. Тому в кожному його тексті є безліч підтекстів, перечитуючи, бачиш усе по-іншому. Бруно Шульц описує місто, де перепліталися польська, європейська та українська культури, реальне та вигадане. Його тексти глибше розкривають суть міста та мешканців, відкривають його по-іншому. Йдеться не тільки про глибше розуміння тогочасного міста, а й сучасного.
Як по-іншому він відкриває Дрогобич?
Показує міські ландшафти, культуру громад, форми міста. Коли нині йду вулицею, яку Бруно Шульц назвав вулицею Крокодилів, — Стрийською, то бачу фрагменти Шульцової реальності, вловлюю деталі, прописані ним.
Так, попри всю фантасмагоричність та химерію, ми розуміємо, що перед нами Дрогобич. Як реальне місто просочується крізь щілини нереальності?
Вулиця Стрийська, про яку почала говорити, — одна з головних вулиць у місті. Шульц описував її як розпусну та асоціальну, таку, де відбуваються дивні нічні події. Тож нині, йдучи нею, а це буває досить часто, намагаюся відтворити написане та віднайти згадані у його творах закапелки. Щоразу це квест на розгадування загадок.
Будинок у передмісті Міські Загороди, західна околиця за Ринком, де народився Бруно Шульц, не зберігся, проте зберігся будинок його сестри, де письменник мешкав упродовж понад тридцяти років. Це колишня вулиця Флоріанська, нині — Юрія Дрогобича. Я була у цьому будинку. То було неймовірне відчуття, коли зайшла на піддашшя, а відтак спустилася у підвал. Цей будинок на Флоріанській Бруно Шульц описував не раз — птахів на горищі, кімнати з різноманітними об’єктами; писав про те, як розглядав з вікна людей та вулиці. Важливе місце й площа Ринок, де розміщувалася крамниця його батька, це — територія єврейського кварталу Лан.
Читайте також інтерв’ю з письменником Василем Махном
Які точки найбільш важливі на мапі Дрогобича Бруно Шульца?
Мабуть, основні точки це — помешкання на Флоріанській; гімназія (нині — педагогічний університет), де він навчався, а потім майже двадцять років викладав; і місце, де його застрелили. Ці три точки розташовані недалеко одна від одної у центрі міста. На будинку встановлена меморіальна таблиця, у головному корпусі університету облаштували кімнату-музей Бруно Шульца, на місці його загибелі встановлена пам’ятна табличка.
Що наповнює Дрогобич Бруно Шульца? Здається, речі такі ж важливі для нього, як і люди.
Манекени й тканини — вони не раз з’являються в його оповіданнях — найсильніші асоціації з Бруно Шульцом для мене. Манекени й тканини були в крамниці його батька, у них закладений певний еротизм.
Як проза Бруно Шульца впливає на місто? І тут не тільки про те, що відбувається фестиваль, а скоріше про індивідуальну перцепцію. Як вам ходиться містом, про яке ви читали у Шульца, які механізми сприйняття запускають його тексти?
Із зануренням у прозу Шульца, я зрозуміла, що Дрогобич — місто, в якому мені хочеться бути. Раніше мені хотілося звідси поїхати, бо, очевидно, що є красивіші та зручніші, перспективніші місця. Для Бруно Шульца Дрогобич був республікою мрій. Після прочитання шульцівських творів, це місто стало для мене набагато глибшим місцем, ніж тим, яким я його до того бачила, я зрозуміла, що з нього можна черпати багато різних історій. Не обов’язково вони мають бути пов’язані із Щульцом — а й із самим містом, його ландшафтами. Я думаю, це найсильніший вплив, коли після прочитання творів розумієш свою причетність до цього міста, розумієш, що є його органічною частиною, що в цьому місті можеш постійно відкривати для себе щось нове. Що воно — як вічна Мексика.
Читайте також: Ревізія Збаража: погляд і слово Іди Фінк
Фото героїв надала Єва Райська, фото Дрогобича Анни Золотнюк
