Тиктор: ім’я, що стало брендом. Серія № 3. «Полювання» на читача

Ілюстрації Богдани Давидюк

Як тепер, так і колись, привернути та втримати увагу читацької аудиторії — неабияка штука. У «Новому часі», який спочатку виходив двічі на тиждень, цьому насамперед слугували цікаві й актуальні аналітично-інформаційні матеріали та розмаїття рубрик:

«Останні вісти»,
«Всячина»,
«Новинки»,
«З природи і техніки»,
«По всему світу»,
«Оцінки книжок»,
«Дописи»,

«Оголошення»,
«Надіслане»,
«Біржевий перегляд»,
«Оповістки»,
«Шилом і палкою» (сатира),
«По той бік греблі» (про життя українців під радянською владою) та інші.

Із часом деякі рубрики змінювали назву, з’являлися нові, наприклад:

«З польського сойму»,
«З життя Волині»,
«З чужої преси»,
«З газет»,
«Жінка»,
«Життя краю»,
«Студентські справи»,
«Культурна хроніка»,

«Медицина і здоров’я»,
«Радіокутик»,
«Фільмові вістки»,
«Оголошення» (купівля-продаж, подружжя, шукаю праці),
«Практичні поради»,
«Спорт»,
«Що де» (містила програму радіопередач, репертуар львівських кінотеатрів, яких тоді було понад 20, і театральних колективів) тощо.

Увагу потенційних читачів і передплатників «Нового часу» привертали рекламними листівками-анонсами, які передували виходу кожного номера часопису. У них був перелік промовистих заголовків матеріалів нового номера та нагадування про дату його виходу.

Окрім публіцистичних матеріалів, часопис пропонував літературні твори різного жанру українських і зарубіжних авторів. Зокрема Остапа Вишні, Ірини Вільде, Богдана Лепкого, Миколи Хвильового, Ярослава Гашека, Чарльза Дікенса, Джека Лондона, Едґара По, Карела Чапека та інших. Це не лише приваблювало читачів до кращих зразків літератури, а й заохочувало до купівлі чи передплати часопису, адже часто твори друкували з продовженням із номера в номер.

Намагаючись робити якісну газету для якнайширшого кола читачів, Іван Тиктор постійно шукав спосіб удосконалювати періодичне видання відповідно до потреб української громади. Згодом з’явилася ідея зробити людей певною мірою співтворцями періодичного видання. Свої вимоги й побажання щодо вигляду, змісту, рубрик, тематичних напрямів, ілюстрацій, друкування довгих повістей, спеціальних місячних додатків вони могли викласти в опублікованій анкеті. Внаслідок такого діалогу із читачами, «Новий час» змінив своє політично-господарське спрямування і став ілюстрованим популярним часописом.

Вочевидь підтримка читачів зростала, адже вже в 1926 році «Новий час» почав виходити тричі на тиждень. Ціна місячної передплати становила 2,27 злотих. На тих, хто наважився на тривалішу передплату, чекали певні бонуси. Це були книжки з «Бібліотеки “Нового часу”», за видавництво якої Тиктор узявся через рік опісля початку виходу часопису. Отже, за піврічну передплату особа отримувала одну запропоновану книжку з «Бібліотеки», а за річну мала змогу обрати собі комплект із п’яти книжок українських і зарубіжних авторів. Декілька років по тому передплатників заохочували розіграшем грошових винагород (від 50 до 300 злотих).

У 1930 році «Новий час» без перебільшення можна було назвати найбільш об’ємним, змістовним і найкраще ілюстрованим часописом для кожного читача. На той час, окрім тематичних сторінок, при газеті виходили понад два десятки додатків.

Деякі з них були самостійними виданнями, а інші, виходили на окремих сторінках часопису, наче газета в газеті. У них було різноманітне тематичне спрямування, зокрема туризм і краєзнавство, Пласт, спорт і гімнастика, здоров’я та гігієна, література й мистецтво, господарство, природа й техніка, ловецтво, жіночі зацікавлення тощо.

Про подання найсвіжіших новин дбали власні кореспонденти газети в Берліні, Брюсселі, Каунасі, Копенгагені, Лондоні, Парижі, Празі, Харбіні та інших містах. Готуючись до переходу на щоденний режим роботи (з 1932 року), часопис також розширив мережу місцевих кореспондентів, шукаючи серед тих, хто мав, принаймні, середню освіту, незаплямовану репутацію та не співпрацював з іншими газетами.

Редакція часопису орієнтувалася на періодичні видання Заходу, вважаючи, що зміст, обсяг, оформлення і тираж є переконливими мірилами стану духовної та матеріальної культури народу і що українську газету можна зробити кращою, якщо цього хотіти.

Тому Тиктор не припиняв створювати, розвивати та вдосконалювати періодичні видання, шукаючи нові способи зацікавити байдужих до своєї преси українців. І йому таки вдалося створити часопис, який суттєво перевершив наклади «Нового часу», а разом із тим став причиною насмішок від заздрісників.

Що це за скандальна газета — читайте в наступній серії.

Дизайн серіалу та ілюстрації: Богдана Давидюк