Сьогодні у спецпроєкті, присвяченому історії українських шлягерів, поговоримо про «Стожари». Це один із чільних гітів Назарія Яремчука, після якого співак став великою зіркою у 80-х.
Пісня здається життєрадісною, але так лише здається. Вона приховує в собі біль від нещасливого кохання та фатальної втрати. Хоча й замислювалася як продовження «Червоної рути».
А вже 4 травня у Києві ви зможете почути кавери на шедеври української естради у виконанні гурту МОВА у супроводі лекції-перформансу Альберта Цукренка.
«Назарій повернеться, якщо ви дасте йому квартиру»
У 1975-му золотий склад чернівецького ВІА «Смерічка» розпадається. Керівник ансамблю, Левко Дутківський, влаштовується звукорежисером на телебачення. Василь Зінкевич переходить до луцького «Світязя». Назарій Яремчук іде працювати на географічний факультет Чернівецького університету. Але невдовзі, за порадою Дутківського, повертається в колектив на вигідних для себе умовах. Відтепер він — головний соліст «Смерічки», якому ні з ким не потрібно ділити успіх.
«В обкомі партії побачили, що трохи переборщили, і вирішили Назарія повернути […] Телефоную в обком партії, кажу: “Ви хотіли, щоби Назарій повернувся? Він повернеться з умовою, що ви дасте йому квартиру”. Обіцяли за пів року. Правда, через три місяці дали», — Левко Дутківський про повернення Яремчука в «Смерічку».
Та справи всередині «Смерічки» йдуть не найкраще. Після Дутківського керівники в ансамблі регулярно змінюються, а чиновники намагаються витравити з його репертуару будь-що українське. Зрештою, протягом 1975‒1979 років «Смерічка» спромоглася видати лише дві мініплатівки: у 77-му (з піснями всюдисущого Левка Дутківського) та в 79-му (з російськомовними романсами та іншим непотребом).
Відтепер Назарій Яремчук — головний соліст «Смерічки», якому ні з ким не потрібно ділити успіх
І поки колись топовий ансамбль втрачає позиції, популярність самого Назарія Яремчука, навпаки, росте. Тож саме час робити собі «музичну візитівку» — іменний хіт, завдяки якому про співака ніколи не забудуть…
У нас ще буде привід поговорити про Яремчука окремо. Та історія «Стожар» не про нього. А точніше, не тільки про нього.
«У мене така натура: ви не вірите, а я докажу!»
Якось малому Павлу Дворському з буковинського села Ленківці наснився сон. У тому сні він стоїть на сцені та співає. Прокинувшись, хлопець переповів усе батьку. Той працював весільним музикантом, тому переконував сина: таке з нічого не насниться! А невдовзі подарував йому баян.
Перші пісні Дворський пише школярем. Робить це за покликом серця, але розум підказує: щоб стати видатним композитором, треба багато вчитися. Відтак Павло вступає до чернівецького музучилища, причому одразу на три напрямки: диригентський, інструментальний і вокальний.
Перші пісні Дворський пише школярем
Тим часом у 1973-му вже відома на всю Україну «Смерічка» облаштовується в чернівецькій філармонії. Левко Дутківський шукає для ансамблю молоді таланти, які вміють не лише співати та грати, а й писати пісні. Так він знайомиться з Павлом Дворським. Керівник «Смерічки» робить хлопцеві пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Але Дворський усе ж відмовляється: cпершу диплом, потім — сцена.
Музикант приєднується до «Смерічки» у 76-му, коли це вже був зовсім інший гурт. Дворський грає на гітарі на концертах і пропонує колективу авторські пісні. От тільки записувати їх на платівки поки ніхто не поспішає.
І все ж за рік Павло Дворський витягує свій щасливий білет. Його композитору виписує сам Назарій Яремчук.
За рік Павло Дворський витягує свій щасливий білет
«У Павла дуже душевна мелодія. Напевно тому, що його свого часу двічі не приймали у Львівську консерваторію, як мене у Львівське музучилище. Якби прийняли, я би, може, й не співав, а так — в мене така натура: ви не вірите, а я докажу! І доказав! Сам собі, перш за все…». — Назарій Яремчук про Павла Дворського.
«Моя дружина була фокусницею, а я підігравав їй на баяні»
А зараз перенесемося в Київ 1970-х. У самому його серці, на Хрещатику, розташований офіс «Українського радіо», де музичним редактором працює Володимир Кудрявцев. Спілкуєшся з артистами, а тобі за це ще й платять — чим не робота мрії?! Але Кудрявцев мріє про більше. Про те, щоб його вірші вилилися в пісні та зазвучали по той бік радіоприймачів.
Така нагода випадає поету в 74-му. Тоді він пише шлягер «А ми удвох» на музику Олександра Зуєва для ВІА «Кобза». Ця трохи романтична, трохи жартівлива пісенька вибивається в радіогіти, а головні естрадні зірки стають до Кудрявцева в чергу. Рік-два — і рядки Володимира Олексійовича вже на вустах у Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Софії Ротару, Ліни Прохорової та не тільки.
Якимось дивом Кудрявцева відпускають за кордон. Він їде у відрядження до Італії, де знайомиться з красунею-фокусницею Діаною Лібераторі. Розуміє, що закохався, і що заради цієї жінки готовий кинути успішну кар’єру на батьківщині. Пара починає виступати разом.
Якимось дивом Кудрявцева відпускають за кордон
«На сцені стояло дві тумби. Моя дружинонька заходила в першу в одному одязі, а за мить з другої виходила в іншому. Я акомпанував їй на баяні». — Зі спогадів Володимира Кудрявцева.
І тут Кудрявцев згадує, що не попрощався з родиною. Поет повертається до Києва, щоб навідати матір та онуку. Але його плани враз перекреслює жахлива трагедія.
«Поїхав провідати свою онучку. Привіз усяких подарунків, а їй іще цукерок захотілося. Повертаюся, а Аннушка з балкона п’ятого поверху виглядає. Побачила цукерки, закричала “ура”. Перехилилася через перила і на моїх очах розбилася об асфальт. Моя мама після цього померла — не змогла горя пережити». — Зі спогадів Володимира Кудрявцева.
Цвях скорботи назавжди прибиває Кудрявцева до батьківщини. Згорьований поет дзвонить Діані й просить усе залагодити. Та залишається непохитною: якщо поет не повернеться до Італії — між ними все скінчено.
Кудрявцев грузне в депресії, з якою боротиметься до кінця життя. Всю тугу за коханою та онукою він вкладає у свою якщо не найголовнішу, то точно найвідомішу поезію.
Цвях скорботи назавжди прибиває Кудрявцева до батьківщини
«Маєте написати щось таке, як “Червона рута”»
На календарі — 1977-й. До Володимира Кудрявцева навідується в гості Назарій Яремчук. Навідується не сам, а з Павлом Дворським.
«Я вас зібрав не просто так, — інтригує приятелів Назарій Назарович. — Ви маєте написати щось таке, що зазвучить, як “Червона рута”». У відповідь композитор і поет лише розводять руками — мовляв, співак ставить перед ними зависоку планку. Яремчук користується забороненим прийомом і бере їх «на слабо»: «Тоді краще не писати нічого». Дворський і Кудрявцев сприймають це як виклик.
Спочатку народилася мелодія. І народилася вона у творчих муках. Усе ходив Павло Дворський, усе мугикав щось собі під ніс. Допоки не подивився на нічне небо, а там — зоряна краса.
Спочатку народилася мелодія. І народилася вона у творчих муках
«Мені було всього 25 років, я був не одружений. І звичайно, що я хотів знайти ту дівчину, єдину, і мабуть от те юначе кохання, юнача мрія, вилилася у душевну, ліричну мелодію […] Так, ніби то мені зорі щось навівали, оті високі південні зорі, які в степу». — Павло Дворський про роботу над музикою до «Стожар».
Повернувшись додому, Дворський телефонує Кудрявцеву й ділиться з ним радісною новиною: здається, це воно! Поет просить композитора негайно вирушати до Києва, поки думки ще свіжі. Із собою він встигає прихопити лише гітару.
«Я наспівую, він пише. І я йому кажу, що хотілося б, аби у вірші йшлося про справжнє кохання, але неодмінно під нашою українською, оцією Божою природою, під нашими цими зірками, що на небі». — Павло Дворський про співпрацю з Володимиром Кудрявцевим.
За кілька тижнів Кудрявцев надсилає Дворському лист із текстом майбутньої пісні. Поет дає їй назву, що ідеально резонує з відчуттями композитора. Та сам композитор розуміє її не одразу.
Хотілося б, аби у вірші йшлося про справжнє кохання
«Думаю: що ж то воно за “Стожари”? Бо я певен, що тисячі людей, як і я тоді, не знали достеменно, що то воно є? Що то є таке сузір’я, із семи зірок, і що за легендою, хто зустріне свою кохану під цими Стожарами — коли вони не сховані за хмарами — то ті двоє будуть вічно щасливими. Вірш справді вдався дивовижний!». — Павло Дворський про значення назви пісні.
Тепер пісню має записати Назарій Яремчук. Він робить це у Криму, просто під час гастролей до 10-річного ювілею «Смерічки». Куплети бринять «гірським соулом», а приспів стилізований під шлягерні стандарти, аби слухачі його точно запам’ятали.
Там таки, у Кримських горах, Яремчук знімає відео на «Стожари». Сьогодні воно виглядає як один із перших кліпів в українській попмузиці.
«Така вже, мабуть, доля»
Те, що відбувалося далі, стало історією. Але щасливий кінець ця історія мала не для всіх.
Назарій Яремчук продовжив розвивати особистий бренд. У 1980-му разом із ужгородським ансамблем «Музики» він випустив блискучу соул-платівку «Незрівнянний світ краси». А ще за два роки вибився в художні керівники «Смерічки».
Назарій Яремчук продовжив розвивати особистий бренд
Володимир Кудрявцев намагався оговтатися після трагедії та розлуки з коханою. Якийсь час йому це вдавалося. У 80-х поет оселився в Ялті, де двічі одружився. Але після чергового розлучення змушений був повернутися до рідного Києва, де його знову спіткала чорна смуга. Він потягнувся до пляшки, а ще втратив усі документи, через що фактично опинився на вулиці. Останні роки Кудрявцев доживав у будинку ветеранів сцени на Київщині.
Кудрявцев повернувся до рідного Києва, де його знову спіткала чорна смуга
«Прожив таке насичене життя, а в старості залишився сам. Сам-один. Така вже, мабуть, моя доля». — Володимир Кудрявцев про себе.
Павло Дворський і далі рухався пліч-о-пліч із Назарієм Яремчуком. До середини 80-х він став головним сонграйтером співака. А за десять років дистанціювався від «Смерічки» і переїхав у Київ, де почав сольну кар’єру. Після смерті Яремчука в 1995-му і до сьогодні він співає «Стожари» у пам’ять про свого вчителя.
Павло Дворський до сьогодні співає «Стожари» у пам’ять про свого вчителя
Чільне зображення, айдентика проєкту: Дмитро Растворцев
Чи знаємо ми історії появи на світ наших найвідоміших шлягерів 60–80-х?
Шукайте відповіді у циклі матеріалів Філа Пухарєва «Плейлист української естради»:
28 червня о 19:00 у Києві, у Затишному дворику МЦКМ (Алея Небесної Сотні, 1) відбудеться концерт-перформанс Old School Ukrainian Funk за участі шоумена Альберта Цукренка і гурту МОВА.
Це мультимедійний триб’ют-проєкт, що містить кавер-композиції на українські фанк-пісні 1970-х і естрадні гіти 1960–80-х років у виконанні гурту МОВА, та перформанс дослідника української естрадної пісні, музиканта і шоумена Альберта Цукренка («Хамерман Знищує Віруси»).
Київський гурт МОВА виконає шедеври тієї епохи в оригінальному звучанні та відкриє слухачам їхнє багатство. Шоумен Альберт Цукренко презентує перформанс, присвячений найпопулярнішим гітам української естради 1960–80-х. Гості почують як про «Намалюй мені ніч», що в усіх на слуху і підкорила мільйони сердець у TikTok, так і про пісні, нова хвиля зацікавлення якими ще попереду, — «Коло млина калина», «Зачекай», «Дівчино мила».
