Раніше ми розповідали про те, що надихнуло Володимира Івасюка написати «Червону руту», як Оксана Білозір засіяла на українській сцені «Пшеничне перевесло», завдяки якій пісні Іво Бобул виріс із провінційного співака в естрадну зірку, а також презентували добірку маловідомих, але добрих естрадних пісень.
29 січня 2023 року перестало битися серце Дмитра Павличка — письменника, політика, громадського діяча й автора тексту до шлягера «Два кольори» на музику композитора Олександра Білаша. У пам’ять про Павличка згадуємо, як пісня з’явилася на світ і чого вартувало митцям зробити її популярною.
І нагадуємо, що 4 травня у Києві ви зможете почути кавери на шедеври української естради у виконанні гурту МОВА у супроводі лекції-перформансу Альберта Цукренка.
«Сашо, пишеться пісня!»
Ця історія стала легендою. Але насправді більше схожа на мем.
Зустрічаються якось композитор Олександр Білаш і поет Дмитро Павличко на з’їзді комсомолу в Києві. Було це 29 лютого, у високосний 1964 рік. Сидять, слухають, нудьгують. Аж ось Білаш помічає між рядів симпатичну буковинку Любу Молдован (у майбутньому — відому науковицю).
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович. — Зі спогадів Олесі Білаш, доньки Олександра Білаша.
Ці рядки спали на думку поетові не випадково. Побачивши красуню, Павличко згадав про рідне село Стопчатів на Івано-Франківщині, де жінки носять такі ж хустки. «Сашко, пишеться пісня!» — натхненно прошепотів він другу та колезі. Білаш зрозумів Павличка без зайвих слів. Митці втекли із нудотних зборів і чкурнули до будинку творчості у Ворзелі, де негайно засіли за роботу.
Пісня, яку Олександр Білаш і Дмитро Павличко створили в той вечір, стане скарбом української естради. Та композитор і поет ще не здогадувалися, який тернистий шлях їм доведеться пройти заради того, щоб люди почули «Два кольори».
Пісня, яку Олександр Білаш і Дмитро Павличко створили в той вечір, стане скарбом української естради
«Я був не німим свідком, а голосом доби»
У п’ятнадцять Дмитро Павличко написав перший вірш. А за рік, у 1945-му, разом із братом Петром вступив до лав Української Повстанської Армії (УПА). Воювали хлопці недовго. Петра схопили та розстріляли нацисти, а Дмитро потрапив до лап НКВС. Невідомо, про що поет розмовляв зі спецслужбовцями за зачиненими дверима, але зрештою його випустили з-під варти на волю.
У 50-х Дмитро Павличко робить блискучу літературну кар’єру. Закінчує філологічний факультет Львівського університету, вступає до Спілки письменників України за протекцією Миколи Бажана та яскраво дебютує в поезії зі збіркою «Любов і ненависть» (1953).
Серед інших творів Дмитра Павличка того часу хочеться відзначити вірш «Над морем» (1957), який десять років потому покладе на музику молодий чернівецький композитор Володимир Івасюк.
І все ж за показною машкарою радянських регалій Павличко ховає в душі незгасний пломінь українського патріотизму.
У 50-х Дмитро Павличко робить блискучу літературну кар’єру
«Сьогодні мої вірші про партію і Леніна слід сприймати як муку. Я щасливий від того, що час московської неволі і російської комуністичної імперії закінчився за мого життя і я був не німим свідком, а голосом доби», — говорив Дмитро Павличко в інтерв’ю Тетяні Терен для книжки «RECвізити. Антологія письменницьких голосів»
Тим часом полтавець Сашко Білаш складав іспит до місцевого музучилища. Безрезультатно — екзаменаційна комісія констатує у хлопця «відсутність музикального слуху». Але молодий музикант не опускає руки та їде шукати кращої долі до Києва. У столиці грає на акордеоні по ресторанах, працює вантажником на вокзалі, а після роботи вчиться у вечірній музичній школі. Там на хлопця звертають увагу вже визнані метри української естради — брати Платон і Георгій Майбороди.
«Вони пригледілись до батька і кажуть: “Слухай, дитино, ти є талановитий хлопець. Цієї школи замало для тебе”. І порадили вступити до Житомирського музучилища. Після закінчення навчання батько вступив на композиторське відділення у київської консерваторії. Тоді не заглядали у батьківський гаманець, а підтримували талант», — Олеся Білаш у спогадах про батька.
Олександр Білаш пише перші інструментальні твори. А в 1960-му береться за саундтрек до мелодрами «Роман і Франческа». Композитору потрібно було створити не просто музичний супровід до фільму, а саме пісні, які герої співатимуть у кадрі. Тексти до них доручили написати Дмитрові Павличку. Знайомство композитора й поета дало початок не лише плідній співпраці, а й справжній дружбі.
«Я любив Білаша. Любив як людину. Він був веселий, ні перед ким не згинався. Він розумів ціну слова і я любив його за людську натуру». — Згадував Дмитро Павличко у спогадах про Олександра Білаша.
А за чотири роки відбувся вже згадуваний комсомольський з’їзд, після якого з’явилися на світ «Два кольори». Окрилені Білаш і Павличко були переконані, що пісня стане всеукраїнським хітом, тому прагнули якнайшвидше її записати. І тут у творців почалися проблеми.
«Червоне — то добро, а чорне — пекла дно»
Анатолій Мокренко щойно виступив перед худрадою «Українського радіо». Солісту Київської опери першим довірили виконати «Два кольори» публічно. Та вердикт «червоних» медіаменеджерів виявився незадовільним: пісню до запису не допускати! «Чому це ваш герой везе додому «лиш згорточок старого полотна»?, — незадоволено пробубнів хтось із них. — Він що, із в’язниці вийшов? І що ж це виходить — радянська людина пропрацювала все життя і нічого не заробила? Перепишіть негайно!». Але Дмитро Павличко залишався непохитним: жодного слова в тексті він не змінюватиме.
Після такого розносу про «Два кольори» можна було б забути. Якби не Дмитро Гнатюк. Завдяки шлягерам «Пісня про рушник» і «Марічка», що побачили світ на початку 60-х, уродженець буковинського села Мамаївці зарекомендував себе співаком номер один в українській естраді й заробив непоганий авторитет у партійних верхівках. Усіма правдами й неправдами Гнатюку таки вдалося проштовхнути «Два кольори» в ефіри. Того ж 1964-го хіт Білаша і Павличка зазвучав у його виконанні з кожного програвача та радіоточки.
Дмитро Павличко залишався непохитним: жодного слова в тексті він не змінюватиме
«Дмитро Михайлович був у фаворі, йому більше прощали, більше, звісно, й дозволяли. Ось він записав її на радіо до “Жовтневих свят”, тобто до 7 листопада того ж 1964 року. І весь світ почув “Два кольори” з його голосу». — Дмитро Павличко в інтерв’ю виданню «Високий Замок».
Та на цьому біди Білаша й Павличка з багатостраждальною піснею не завершилися. Розуміючи, що популярність «Двох кольорів» серед українців уже не спинити, гебісти викладають перед авторами свій головний козир.
У той вечір Білаш і Павличко презентували пісню на сцені партійної школи Києва. Після виступу директор навчального закладу запросив їх до свого кабінету на святкову вечерю. Та за накритим столом митців уже чекали співробітники КДБ. «Шановні, ми цінуємо ваш талант і поважаємо вас», — із вдаваною чемністю промовили вони. А за мить різко змінили інтонацію: «Але те, що ви написали про «червоне і чорне» — це гімн націоналістів! Добре подумайте, чи варто і далі співати це неподобство перед радянськими товаришами».
Представники органів непрозоро натякали митцям на червоно-чорний стяг, під яким йшли в бій воїни ОУН та УПА. А в одній із повстанських пісень навіть пояснювалося їхнє значення: «Червоний — то добро, а чорний — пекла дно». Здавалося, авторів «Двох кольорів» остаточно притиснули до стінки. Але метикуватий Павличко знайшов, що сказати критикам у відповідь.
«Невже ви не знаєте, що прапор Паризької комуни був червоно-чорним? «Я потім прибіг додому переляканий і відразу до енциклопедії: так, прапор Паризької комуни — червоно-чорний! І вони нічого нам з Білашем уже не могли зробити». — Дмитро Павличко в інтерв’ю Тетяні Терен для книги «RECвізити. Антологія письменницьких голосів».
«Належу до людей, які своїми творами можуть залишитися в житті після смерті»
Так «Два кольори» почули по всій Україні (і не лише). А творці пісні, як і її ліричний герой, «пішли у світ незнаними шляхами». Кожен — своїм.
Олександр Білаш залишився вірним музиці. Композитор продовжив співпрацю з Дмитром Павличком, а ще написав чимало шлягерів разом з іншими класиками української поезії — Іваном Драчем, Борисом Олійником, Михайлом Ткачем. Але жоден із них не полюбився українцям так, як «Два кольори».
Тихою гаванню для Білаша залишалася інструментальна творчість. Її композитор не покинув до останніх днів, коли відійшов у засвіти 6 травня 2003 року.
«Олександр Іванович — прекрасний симфоніст. Але його в цьому плані трохи менше знають. Він писав опери, моноопери, оперети, симфонічну і хорову музику. Просто пісня — це більш демократичний жанр — і тому швидше пішов між люди. У мене душа болить за тим, що опера батька за Шевченковими «Гайдамаками» з 1965 року так і не бачила постановки. Але я переконана, що прийде час і ми побачимо її на сцені одного з українських театрів». — Олеся Білаш у спогадах про батька.
Тихою гаванню для Білаша залишалася інструментальна творчість
А ось амбіції Дмитра Павличка розпростерлися далеко за межі творчих горизонтів. У 70-х він очолив літературний журнал «Всесвіт», на сторінках якого вперше друкували українською твори Еріха Марії Ремарка, Вільяма Фолькнера, Айзека Азімова, Габріеля Гарсіа Маркеса, Курта Воннегута та інших провідних закордонних авторів (подекуди — навіть раніше за російськомовні переклади).
90-ті Дмитро Павличко зустрів як політичний діяч. Виступив співзасновником Народного руху України, був обраний народним депутатом, працював послом України в Польщі та Словаччині. А ще — власною рукою написав перше речення Декларації про державний суверенітет України, що лягла на стіл Леоніда Кравчука влітку 1990-го року.
Та всі ці роки й аж до смерті Павличко з теплотою згадував про час, коли писав «Два кольори».
«Мені інколи здається, що я належу до такої категорії людей, які з деякими своїми творами можуть залишитися в житті й після смерті. Чи будуть ще співати “Два кольори”, як мене не буде? Може, й будуть, і це дає мені певною мірою в житті полегшення». — Дмитро Павличко в інтерв’ю Тетяні Терен для книги «RECвізити. Антологія письменницьких голосів».
Відтінки «Двох кольорів»: від Квітки Цісик до Олега Скрипки
Хвалити «Два кольори» серед прогресивних українських слухачів якось не прийнято. Від пісні часто морщать носи навіть ті, хто зараз намагається відшукати серед наших естрадних скарбів модний «вусатий фанк». А лірична сповідь українця, чиї радощі та біди відбилися візерунками на маминій сорочці — це, мовляв, зародки недолугої шароварщини, у яку виродилася українська естрада з появою на ній «співочих ректорів».
Та це не зовсім так. Якщо зіставити «Два кольори» із західними музичними трендами 60-х — стане зрозуміло, що звучання шлягера досить добре лягає в концепцію британського бароко-попу з його пишними оркестровими аранжуваннями та піднесеним вокалом. Порівняйте хоча б із популярним у ті часи Скоттом Вокером:
Попри всі тенденції «Два кольори» пережила свій час. У 80-х шлягер переспівала геніальна Квітка Цісик. Сам Дмитро Павличко відзначав її виконання одним із найкращих.
А у 2021-му, до 90-річчя з дня народження Олександра Білаша, епатажний кавер на «Два кольори» презентував фронтмен рок-гурту «ВВ», Олег Скрипка.
Чільне зображення, айдентика проєкту: Дмитро Растворцев
Чи знаємо ми історії появи на світ наших найвідоміших шлягерів 60–80-х?
Шукайте відповіді у циклі матеріалів Філа Пухарєва «Плейлист української естради»:
28 червня о 19:00 у Києві, у Затишному дворику МЦКМ (Алея Небесної Сотні, 1) відбудеться концерт-перформанс Old School Ukrainian Funk за участі шоумена Альберта Цукренка і гурту МОВА.
Це мультимедійний триб’ют-проєкт, що містить кавер-композиції на українські фанк-пісні 1970-х і естрадні гіти 1960–80-х років у виконанні гурту МОВА, та перформанс дослідника української естрадної пісні, музиканта і шоумена Альберта Цукренка («Хамерман Знищує Віруси»).
Київський гурт МОВА виконає шедеври тієї епохи в оригінальному звучанні та відкриє слухачам їхнє багатство. Шоумен Альберт Цукренко презентує перформанс, присвячений найпопулярнішим гітам української естради 1960–80-х. Гості почують як про «Намалюй мені ніч», що в усіх на слуху і підкорила мільйони сердець у TikTok, так і про пісні, нова хвиля зацікавлення якими ще попереду, — «Коло млина калина», «Зачекай», «Дівчино мила».
