МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА

Така історія. Оповідання Валерія Пузіка

Ілюстрація: Ірина Сажинська

ЗАЇХАТИ на кілька хвилин у поліклініку, аби купити краплі для носа, і носити… Сім чоловік: троє мертвих, четверо поранених. 

Автомобіль підірвався на міні. 

Один хлопець із синім закривавленим лицем постійно шепоче: «Зі мною все гаразд, я — живий, я буду жити…». А ноги пошматовані до колін. 

І все пахне кров’ю. 

Хлопці стогнуть. 

Хлопці кричать. 

Молодий лікар: «Допоможи! Ноші! До машини…»

І знову пошматовані. 

Губи ледь тремтять. 

«Обережно, перекладайте!».

І всюди кров. Вона капає. Липне до рук. Залишається мокрими плямами на пікселі. 

 

Читайте також: Порахувати війни. Колонка Романа Малиновського

 

***

ПІВ ГОДИНИ ТОМУ  я знайшов у магазині «Книги, насіння, город» дві свої дитячі книжки. Настрій одразу покращився. Я почав гортати знайомі сторінки, дивитися на ілюстрації. Такі дивні, такі змішані емоції. Зрештою вичавив із себе:

— Андерс, сфоткай мене. 

— Це твої? — питає він. 

— Мої. Дивись. Тут написано. 

На одній обкладинці: Валерій Пузік «Делфі та чарівники». 

Чорний дракон переслідує мене. Він постійно нагадує про себе в дуже дивних місцях. 

Продавчиня дивиться на мене.

— Може, автограф поставити? — запитую в неї. 

— Це ви написали? 

— Так. 

— А що ж ви тут робите? 

Брудна піксельна форма, бронежилет. Голова болить.

— Війна, — вичавлюю із себе. 

У містечку, де були росіяни, це звучить дивно.  Всюди побиті будинки. На воротах написи: «Осторожно мины!». 

Я так і не зміг продовжити писати фентезі. Скільки б разів починав, та не зміг. 

Купую три книжки видавництва Фоліо зі старої серії «Карта світу»: Алессандро Барікко «Без крові», Софі Оксанен «Коли голуби зникли»,  Петер Хьоґ «Смілла та її відчуття снігу» і ліхтарик, аби читати їх. Читати, якщо буде час…

 

***

ЗАРАЗ Бурий сидить за кермом нашого пікапа. 

— Я буду блювати.  

Форд Рейнджер припаркований на узбіччі. 

— Води візьми, — Андрес подає пляшку мінералки.

Ковть. 

Ковть.

Ковть.

Бурий зупиняється і дивиться на дорогу.

— Норм? — запитую.

— Ще хвилину, — шепоче Бурий. 

І не надихатись цим повітрям. 

Не надивитися на хмари. 

Бурий витирає вологими серветками кров на своїх руках. 

Я відкриваю пачку синього Winston. 

 

Між цими трьома епізодами всього дві сигарети.

 

Читайте також: Плейлист пісень війни: сила, віра та біль
Рубрика: Fiction
Facebook
Telegram
Twitter