Лісовий дитячий табір на Черкащині. На вході в будівлю — бобінний магнітофон і 90-ватна колонка, вечоріє. Вперше торкаюся твоєї руки, дотик твоїх губ, що пахне лісовою травою і хвоєю. Це і є поцілунок?
Твоє волосся розвіває вітер. Ми сидимо на пагорбі, місто в нас за спиною, луганський степ розкинувся біля наших ніг. На обрії складений з пустої породи терикон. Я відкидаю неслухняні пасма і торкаюсь губами вугільного пилу на твоїх напіввідкритих губах.
Сонце пірнає в море, та ми цього не бачимо. Ми з тобою нічого не бачимо, наша лава сховалась у бік від алеї, вона закрита від непроханих поглядів ліанами винограду. Якби я прислухався, почув би бесіду металевих ентів у бердянському порту, та я їх не чую. Я чую лише прискорене дихання, коли торкаюсь тебе, відчуваю присмак моря, твій жар спалює все зайве в мені, непотрібне, неважливе…
Ми встали зарано, я так рано ще не вставав. Саме тому я сиджу на березі Росі й куняю. Батько смикає малька одного за одним, а в мене зовсім не клює. Ще з п’ять штук і він піде на судака, а мені ще треба попрацювати — живців із двадцять йому на сьогодні, думаю, вистачить. Добре, якщо мама зробить заливне із судака: кістки вона обережно виймає, біле соковите м’яско розкладає поміж морквяних монеток, желе чисте і прозоре, як сльоза.
Ми сидимо на траві в ботанічному саду. Ледь знайшли місце посеред натовпу, сьогодні немає куди ступити. Ти купила вина і м‘яса, але я не хочу їх торкатись. Ліхтарі перед сценою, ліхтарі різноколірні, ліхтарі на галявині, ліхтарі у твоїх очах.
— Навчись приймати подарунки, — говориш мені на вухо і я приймаю.
Ми беремось за руки й танцюємо. Ти повертаєшся до мене спиною, вигинаєшся і шепочеш мені на вухо. Я розмовляю з твоєю подругою, а ти сердишся і червонієш. Я проводжаю тебе додому і ми танцюємо танго нічними вулицями Києва.
Останні кілометри розбитими дорогами Миколаївщини були непрості, ви дісталися Тернавського полігону лише надвечір. Я обіймаю тебе, ти плачеш, і я тебе заспокоюю.
— Я знаю, що ти втомилась. Але в мене все добре, їдьте. Не переймайся за мене.
— Скоро поїдемо. Я там одягу багато привезла. Отець Ростислав передав, роздай хлопцям.
— Добре, мамо.
Airpods я так і не купив. Досі таскаюсь із провідними навушниками, які йшли разом із телефоном. Ми розтягнули їх між собою — одне вухо тобі, одне мені. Свій круасан я вже стоптав і косо дивлюся на твій.
— Тепер моя черга, — я встромляю провід у свій телефон.
«Чому мені сниться, як знову і знову,
гуляєм з тобою по рідному Львову».
Ти простягаєш руку і я кусаю. Твій — з мигдалевим кремом, мій — із шоколадом. А перед цим було капучино. А перед цим — смак твоїх ніжок.
Ми сидимо на піску, втомлені від безсонної ночі. Ввечері знову підемо на вулицю Десантників, візьмемо в нашого сусіда татарина ще пляшку «Бастардо». Ми вперше в Коктебелі й уперше слухаємо джаз просто неба. Та тобі зараз не до джазу, ти тягнеш мене додому, у наш номер.
Я дивлюся вгору, на другий поверх, і сльози самі ллються з моїх очей. Ти показуєш мені у вікно наше чудо, я нічого не бачу, бо не можу спинити сліз.
Моя права рука прикладена до голови, тіло — немов струна. Я віддаю вітання солдатам, сержантам, офіцерам. Триває хвилина мовчання, ми мовчимо, ми вшановуємо пам’ять військових, цивільних, — усіх, хто загинув у цій клятій війні. У війні за свободу та незалежність країни, у якій я ріс, навчався, закохувався. У війні за країну, у якій я живу.
Моя рідна Україно, не хвилюйся, ми переможемо!
Літературне редагування: Ната Коваль
Три факти про автора
1. Танго — займався у школі Milagro del tango, Київ близько одного року. Танцюю для себе й обожнюю початкову групу. Я б з неї не вилазив. Вважаю, що техніка — то другорядне, головне — мій контакт із партнеркою. Він або є, або його немає. Головне — отримувати задоволення вдвох, тоді зовсім не важливо, як я чи партнерка танцює.
2. Триатлоном почав займатись після АТО, він круто допомагає трансформувати складні психологічні стани. Потім втягнувся і почав отримувати задоволення.
3. Повний айромен не встиг пройти, встиг пробігти марафон і багато напівмарафонів, проплисти 10 км через Дніпро в Черкасах, 10 км (Oceanman — Одеса), 5 та 14 км озеро Орта в Італії.
Читайте також: Кава по-людськи. Оповідання Дениса Блощинського
Слухайте також Пісні Перемоги. Перепрошивка
Jack Grapes’ Method Writing — практичний курс, що вчить писати у власному унікальному стилі, створювати потужні правдоподібні тексти та працювати з тональною динамікою.
Джек Ґрейпс викладає в Голівуді 50 років. Спочатку це був суто професійний курс для письменників, сценаристів, акторів та піарників у Лос-Анджелесі. Але згодом його почали вивчати люди різних професій. Програма «Методу» містить 9 рівнів, і вже на першому рівні студенти опановують базові концепти, які роблять текст сильнішим.
Наталі Скорикова, викладачка «Письменницького Методу» в Україні, адаптувала програму курсу для українців і має на меті не лише вчити працювати з текстами, а й популяризувати сучасну українську літературу.
