МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
Вадим Шестаков. Чи можна дрочити, коли в країні війна?

Вадим Шестаков. Чи можна дрочити, коли в країні війна?

Інтерактивна вистава-перформанс із початком і без закінчення

Із програмки.

Відкриваються лапки:

«Чи можна дрочити, коли в країні війна? 

Хтось задав це питання у групі психологічної допомоги українцям у Польщі. У цих групах, насправді, купа жартівників.

Та питання набагато глибше, ніж здається. Дрочити — це справа егоїстична. Ти дозволяєш собі кайфанути ні з ким не ділячись, коли навколо стільки страждань. У тебе совість є?

А чи можна про таке писати, коли в країні війна? Про що тоді можна писати? Чи можна взагалі писати? 

Що загалом можна і не можна в цьому театрі абсурду, у який ми всі потрапили і з якого не можна вийти, не додивившись виставу до кінця?».

Завіса підіймається і на сцену виходить конферансьє. Він у чорному смокінгу, який сидить на ньому ідеально, білій сорочці та яскраво-червоній краватці. Відсутність частини голови і вивалене з очниці око, що звисає десь на рівні правої ніздрі, не заважає конферансьє широко посміхатися. Грає урочиста музика.

— Пані та панове, ласкаво просимо на найголовнішу виставу вашого життя. Скільки вона буде тривати ми вам не підкажемо, але залишити виставу не можна. 

Попереджаємо, що вистава інтерактивна і ми час від часу запрошуватимемо вас на сцену для безпосередньої участі в дійстві. Можливо, наприкінці ми разом зможемо дати відповідь на найважливіше питання нашого з вами вечора: «Чи можна дрочити, коли в країні війна?»

— Отже, перший номер нашої сьогоднішньої програми — стендап. Вітаємо Володимира з Києва. 

На сцену виходить Володимир. Володимир жирний і з немитою головою. Він одягнутий у несвіжу футболку та засмальцьовані спортивні штани. Від Володимира тхне, але відчувають це тільки глядачі в першому ряду.

Він дістає з кишені складений у кілька разів аркуш, розгортає його і починає читати:

— «Здається, мене наїбали. З дитинства тато з мамою говорили: синку, добре вчися, вступай до університету, отримуй достойну професію, слідкуй за здоров’ям, став собі цілі й усе в тебе буде добре. 

Чомусь мені не говорили цікавитися геополітикою. Сину, вивчай геополітику і плануй заздалегідь. Тоді в тебе буде все заїбись. Чому батьки ніколи мені такого не казали?

Щасливе життя — що може бути простіше? Про це пишуть на листівках і сраних постерах: просто роби кар’єру, розвивай бізнес, медитуй, чисти карму, будь чесним, плати податки, читай книжки, обіймайся не менше восьми разів на день, мий посуд одразу після їжі, записуй витрати, уникай боргів, пиши списки, посміхайся, хвали себе, викидай непотріб із дому, займайся творчістю, більше ходи пішки, роби зарядку, заздалегідь плануй цікаві вихідні, застеляй ліжко як тільки встав, роби невеличкі сюрпризи, думай про хороше. 

Думай про хороше.

Думай про хорошое і в твою квартиру ніколи не прилетить дрон-камікадзе.

Медитуй і твою автівку не розстріляють на блокпості.

Пиши списки і тебе не будуть діставати з ями у глибині соснового лісу.

Займайся творчістю і твої рідні не зникнуть безвісти в окупованому місті.

Мий посуд одразу після їжі й тебе не будуть катувати в підвалі.

Застеляй ліжко як тільки встав і тобі не відірве ноги уламком ракети.

Хвали себе і ти не будеш жити на соціальні виплати в чужій країні.

Посміхайся і справу твого життя не відберуть окупанти.

Щасливе життя — що може бути простіше?

Цікаво, чи було викинуто весь непотріб із того дому в Бородянці, від якого лишилася одна стіна, обклеєна вицвілими світло-зеленими шпалерами, повз яку я проїжджаю двічі на тиждень дорогою на роботу?

Як виглядають у труні ті, хто обіймався не менше восьми разів на день?

Уже вісім місяців я відчуваю себе собакою, якому потрібне тільки тепле місце, куди можна вткнути свого носа і миска їжі. У мене немає сил хотіти більшого.

З початку війни я набрав п’ятнадцять кілограмів. Коли не можеш заснути, не випивши пів пляшки віскі, вага повзе вгору.  П’ятнадцять кілограмів страху, суму, розчарування, болю, злості, почуття провини, гніву, люті. Такі кілограми швидко не зженеш. 

Я — кінчений алкаш. Чи не спланувати мені заздалегідь цікаві вихідні?».

Стендапер Володимир зупиняється і починає плакати.

Конферансьє виходить з-за куліс. Він дістає з кишені білу хустинку в якихось червоних плямах і простягає її Володимиру. Володимир гучно сякається.

— Ну-ну, Володимире. У вас же мав бути веселий номер. Це ж стендап! Пам’ятаєте, що я вам казав перед виступом? Давайте повернемося до глядачів і разом із вами гучно скажемо, пам’ятаєте, ну? 

Заплаканий Володимир повертає своє червоне зарюмсане обличчя до глядачів і вони разом із конферансьє спільно кричать у залу: 

ВІД МЕНЕ НІЧОГО НЕ ЗАЛЕЖИТЬ!

Лунають бурхливі оплески.

Ілюстрація: Олена Шамріна

Літературне редагування: Ната Коваль

Jack Grapes’ Method Writing — практичний курс, що вчить писати у власному унікальному стилі, створювати потужні правдоподібні тексти та працювати з тональною динамікою.

Джек Ґрейпс викладає в Голівуді 50 років. Спочатку це був суто професійний курс для письменників, сценаристів, акторів та піарників у Лос-Анджелесі. Але згодом його почали вивчати люди різних професій. Програма «Методу» містить 9 рівнів, і вже на першому рівні студенти опановують базові концепти, які роблять текст сильнішим.

Наталі Скорикова, викладачка «Письменницького Методу» в Україні, адаптувала програму курсу для українців і має на меті не лише вчити працювати з текстами, а й популяризувати сучасну українську літературу.

Рубрика: Fiction
Facebook
Telegram
Twitter