Цьогоріч побачила світ знакова книжка про українське монументальне мистецтво — «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури». В основу видання ліг оригінальний рукопис видатного дослідника дерев’яних церков Лівобережжя Стефана Таранушенка, який дивом зберігся. Перший наклад книжки з доповненою реальністю обсягом у 1000 примірників безкоштовно передали до бібліотек, музеїв та вищих навчальних закладів України, оскільки проєкт був реалізований завдяки підтримці УКФ. Другий наклад днями з’явився у вільному продажу.
Передчуваючи руїну
Стефан Андрійович Таранушенко (1889, Лебедин — 1976, Київ) — дослідник української народної архітектури й давнього дерев’яного храмового будівництва, мистецтвознавець, культуролог та музейник. Видатний діяч мав трагічну долю — його спіткали політичне ув’язнення, сталінські репресії, заслання в табори та подальші поневіряння. Втім, ані ці випробування, ані цензура не завадили йому зробити значний за обсягом і глибиною внесок до історії українського зодчества, мистецтвознавства, охорони пам’яток та музейництва. Справою його життя стало самовіддане дослідження давніх (починаючи з XVII ст.) дерев’яних церков Лівобережної України, більшість яких згодом, під час антирелігійної кампанії 1930-их років була цілком знищена.
Найпродуктивніші роки Таранушенка як науковця і громадського діяча минули у Харкові й загалом на Слобожанщині. Зокрема тому харківське «Видавництво Олександра Савчука» майже від початку свого існування знайомить читачів із доробком Стефана Таранушенка та привертає увагу до його персони. Так, у 2011 році в видавництві побачила світ збірка його монографій і статей «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр.», у 2014 році — повна редакція Таранушенкового рукопису «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України».
Читайте також: Справжнє обличчя Харкова: нотатка літературного резидента
Рукописи не горять
Навесні 2021-го року видавець Олександр Савчук реалізував масштабний проєкт, результатом якого став вихід друком інноваційної книжки «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури» на основі окремих матеріалів із монографії Таранушенка. Після відбуття мистецтвознавцем заслання на «соціалістичному будівництві» в Забайкаллі рукопис тієї його праці, можна сказати, дивом уцілів. Згодом, у 1970-і роки, монографія все ж була надрукована, але її вихід став великим розчаруванням для самого автора: через цензуру вона була значно скорочена.
Книжка «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури» містить зроблені Таранушенком детальні розвідки (текстові описи та фотографії) п’яти православних церков, що не просто збудовані в одній стилістиці, а мають спільні композиційні риси. Слід розуміти, що це тільки невелика частина з тих споруд на Лівобережній Україні, котрі Стефан Таранушенко встиг ретельно дослідити, обміряти та сфотографувати в кінці 1920-х — на початку 1930-х років. Загалом таких було 181, а до сьогодні з них збереглися лише 16.
Паперове видання доповнене 3D-моделями храмів, створеними за світлинами та кресленнями самого Таранушенка, які можна побачити, відсканувавши QR-коди зі сторінок, й отримати таким чином вичерпне уявлення про ці безповоротно втрачені для нас пам’ятки.
Читайте також про легендарного харківського художника Валєра Бондаря
у спогадах письменників Сергія Жадана та Юрія Андруховича
Спадок Стефана Таранушенка
П’ять церков, описаних Стефаном Таранушенком, що потрапили у «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури», це:
- Троїцька церква 1710 року в селі Пакуль на Чернігівщині;
- Покровська церква 1759 року в місті Зіньків на Полтавщині;
- Вознесенська церква 1759–1761 років в містечку Березна на Чернігівщині;
- Введенська церква 1761 року в селі Артемівка на Харківщині та
- Миколаївська церква 1760-х років в селі Нові Млини на Чернігівщині.
Згодом радянська влада завзято знищувала ці та інші пам’ятки народного зодчества. Адже вони були не тільки сакральними спорудами, а ще й наочно демонстрували беззаперечні у світовому контексті культурні досягнення українців — цілком самобутню, не скопійовану і не наслідувану архітектуру, оригінальний стиль якої самостійно розвинувся на наших теренах в добу XVII–XVIII ст. Систематично руйнуючи культурні пам’ятки на території України, злочинний комуністичний режим тим самим намагався нищити національну ідентичність українців.
Стефан Таранушенко став одним із небагатьох свідомих діячів, які ціною власної безпеки та наукової кар’єри протистояли паплюженню історичної пам’яті свого народу. Він не тільки досліджував і описував пам’ятні споруди як науковець, а й сприяв їх збереженню як дійсний член Українського комітету охорони пам’ятників культури (з 1929 року). Завдяки Таранушенкові було врятовано від руйнування десятки архітектурних, історико-меморіальних, літературних і археологічних об’єктів.
Читайте також: Якби класики шукали роботу: редакторське резюме
Заради пам’яті
Книга «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури» розпочинається з розлогої та деталізованої передмови. Вона містить світлини та екскурс біографією мистецтвознавця, а також ґрунтовно підковує читача в темі. Допомагаючи краще зрозуміти теоретичні основи символіки церковних споруд, технології дерев’яного будівництва та архітектурної стилістики, вступний текст окреслює ті особливості, завдяки яким українська дерев’яна церква є справді унікальним і самобутнім явищем, що не трапляється в жодних інших народів.
Безпосередньо в наукових розвідках Таранушенка дивує те, наскільки ретельно поставився автор до свого завдання описати кожну пам’ятку архітектури. Стає очевидно, що він не просто оцінював зовнішній і внутрішній простір споруди, її технічні характеристики як архітектор, а й вивчав історичні джерела — господарські записи, листування, книжки та інші рукописи, здійснюючи серйозне історичне дослідження у кожному із п’яти наведених у книзі випадків. Розвідки містять як фотографії, так і рисунки та креслення дослідника, описи місцевості, його змістовні коментарі й фахові розрахунки на основі виконаних замірів будівель.
Масштаб роботи вражає, особливо коли стає зрозуміло, що напрацювання Таранушенка — єдина на сьогодні змога познайомитися з наведеними зразками монументального мистецтва, адже побачити на власні очі ці шедеври вже неможливо. Інноваційне рішення видавця розробити й помістити в книгу 3D-моделі храмів — це спроба бодай частково компенсувати цю неможливість, а також чудове доповнення до проробленої праці Стефана Таранушенка.
«Серед обміряних нами пам’яток церква Тройці в Пакулі посідає особливе і значне місце. По-перше, це — найстаріша з обміряних нами пам’яток народного монументального дерев’яного будівництва на Лівобережжі (збудована в 1710 р.). По-друге, церква збудована Києво-Печерською лаврою у важливому господарському своєму центрі (тут працювали рудні, гути, папірня, млин). Тому на будівлю вжито матеріал найвищої якості. Пакуль лежала серед величезного лісового масива, що давав основну масу ділової (будівельної) деревини для Чернігівщини. А будував церкву майстер високої кваліфікації. Дослідження пам’ятки переконує нас у тому, що церква в Пакулі — дійсно пам’ятка виключно високої будівельної техніки і твір талановитого і досвідченого народного майстра з яскраво виявленою індивідуальністю, художнє обличчя якого сформувалося принаймні наприкінці XVII ст.; отже, ця будова дає змогу заглянути в творчу лабораторію народних архітекторів XVII в.»
Цікавий факт
У 1924 році Стефан Таранушенко став професором Харківського художнього інституту й був одним із перших в Україні, хто отримав науковий ступінь доктора мистецтвознавства. Проте згодом у зв’язку з засудженням і засланням його позбавили звання професора та всіх наукових регалій. Під час відлиги 1960-х років з’явилася можливість повернути собі наукові ступінь і звання — для цього треба було написати заяву з відповідним проханням.
Однак Таранушенко виявив категоричну й зовсім «не совєцьку» принциповість, сказавши: «Я писати прохання не буду. Вони відібрали в мене звання незаконно — нехай вони його мені повернуть. Але просити їх я не буду». Так, не скориставшись правом поновлення докторського наукового ступеня і високого наукового звання професора, учений світового рівня змушений був і далі мешкати в київській комунальній квартирі. Та навіть виживаючи на мізерну, далеко не професорську пенсію, принципам своїм Таранушенко не зрадив.
Читайте також: Дефіляда Києвом: відвідуємо локації з першого сезону художнього подкасту
Фото: Денис Фесенко
