Найзнаковішим українським виданням африканської літератури досі лишаються «Казки народів Африки», видані «Веселкою» 1993 року, які досі активно шукають і перепродають на книжкових барахолках. Проте в мене є свій топ серед творів африканських письменників, перекладених українською мовою. Тут різні автори, різні жанри, різні епохи. Дещо можна знайти тільки в бібліотеках, а на сторінках деяких примірників ледве обсохло чорнило.
Джеральд Гордон «Хай згине день…» (ПАР), переклад: Леонід Солонько, «Молодь», 1960 (перевидання: «Дніпро», 1969; 1983)
У Південній Африці 1950-х від кольору шкіри залежало те, наскільки ти вільний. Ентоні народився у змішаному шлюбі, але прикидається білим. У нього є темношкірий брат Стів. Так вони й зростають: одного намагаються відправити у престижну школу, а інший учиться в місіонерський. Ентоні стає адвокатом, а Стів за власний кошт видає газету для кольорових.
Ентоні знає, що тільки білий колір шкіри відкриває всі двері в цій країні. Він постійно живе у страху, що його викриють і він втратить усе, що чесно надбав своєю наполегливістю, тому проклинає день свого народження.
Філіс Олтмен «Закон хижаків» (ПАР), переклад: І. Коваленко, «Держлітвидав України», 1961
Табо Таеле несправедливо заарештовують, а лояльний білий начальник не заступається за нього. От і вирішує Таеле будь-що змінити лад, але як саме — то не ваша справа. Ви тільки мовчки робіть внески.
Утворена ним спілка, що бореться за права темношкірих, складається із трьох осіб: безідейного керівника, користолюбного помічника і некомпетентної секретарки. Метою Олтмен вочевидь було, на противагу цій неорганізованій боротьбі, показати силу профспілок, на користь яких мали б зробити вибір ті, хто шукав допомоги в Таеле.
Чінуа Ачебе «Втрачений спокій» (Нігерія), переклад: Володимир Митрофанов, «Дніпро», 1965
Обі Оконкво ловлять на хабарі, і ніхто не може в це повірити. Він досяг високої посади, але з нею приходить велика відповідальність — і великі витрати. Дороге життя у столиці, борги перед громадою, плата за навчання молодшого брата і рахунки за лікування матері. Від нечуваної для декого зарплати йому перепадає лише дрібка.
Дарма, що його батько виховав із сина чесну людину. Дарма, що після навчання в Англії Обі повертався до Нігерії з наміром зробити свій маленький внесок до знищення корумпованої системи. Дарма, що він завжди мав категоричну думку проти хабарництва. Все це було даремно, тому що невмолиме життя зламало його, і він, рятуючись, став тим, проти кого боровся.
Іхсан Абд аль-Куддус «В нашому домі мужчина» (Єгипет), переклад: Тетяна й Ігор Лебединські, «Молодь», 1966
Єгипетська влада нав’язала своєму народу кабальні угоди з англійцями. Ібрагім Махді не може миритися з тим, що відбувається у країні. Він стає героєм, коли вбиває поплічника колоністів. Рятуючись від влади, він ховається в домі Мохі, з яким до цього взагалі не спілкувався, родина якого не була помічена в антиурядовій діяльності, і взагалі невідомо, чи не витурять вони його за поріг.
Аль-Куддусу вдалося передати страждання і вагання загнаного в кут звіра (мова не стільки про ув’язнення, арешти, тюрми, скільки про пригноблення внутрішньої волі, про духовний і психологічний аспект питання). А також думку про те, що ніхто не може залишитися осторонь, коли утискають народ.
Пітер Абрагамс «Дорогою грому» (ПАР), переклад: Михайло Харенко, «Дніпро», 1973
З одного боку — мулат Ленні Сварц, котрий повернувся до рідного містечка, щоб відкрити школу. Його мета — покращити рівень життя кольорових, і йому не завадить навіть заздрість місцевих білих фермерів — значно менш освічених, але значно більш привілейованих.
З іншого боку — біла Сарі Вільєрс, яка бачить у Ленні тільки людину, а не колір шкіри. Ніхто не вітатиме цей союз, але хіба коханців це обходить? Ленні вже вважав свій світогляд вільним від упереджень, але навіть йому доведеться переосмислити етнічні й соціальні взаємини всередині країни, і те, як вони впливають на його особисті стосунки.
Мануел Лопіш «Злива. Обпалені східним вітром» (Кабо-Верде), переклад: Віктор Шовкун, «Дніпро», 1977
Посуха невблаганна до жителів архіпелагу Кабо-Верде. Дощі вже котрий рік забарилися, а пройшовши, залишили острови на поталу пекучим східним вітрам, що дмуть із Сахари. Саме в таких нещадних умовах доводиться виживати острів’янам. Герої цих двох романів Лопіша прикипіли до рідної землі, і жодні обставини не можуть зігнати їх із неї. Долі персонажів настільки різні, але їх завжди визначає примхлива погода.
Таха Хусейн «Дні мого життя» (Єгипет), переклад: Тетяна й Ігор Лебединські, «Дніпро», 1979
У цій автобіографії Хусейн повертається до свого дитинства і молодості, лише зрідка зазираючи в пізніші роки. Народжений наприкінці ХІХ століття, він дуже рано втратив зір. Зважаючи на його натреновану пам’ять, батьки вирішили, що найкраще для нього буде податися в науку. Дуже довго він вивчав релігію в себе вдома і в столиці, але все ж обрав літературу й історію, і зрештою став відомим письменником.
З того, як Хусейн описує Єгипет, можна зробити побіжний висновок, що ще сто років тому там зберігався фактично традиційний устрій життя, але помітно, як консерватори поступово втрачають позиції.
Алекс Ла Гума «В кінці сезону туманів. Час сорокопуда» (ПАР), переклад: Ганна Книш і Андрій Петренко, «Молодь», 1980
У першому романі Бейкс — один з останніх борців за свободу африканців, яких ще не вистежила біла влада Південної Африки. Він змушений що кілька днів змінювати місце проживання, перебиваючись по конспіративних квартирах у прихильних до визвольного руху громадян, розносити ночами листівки із закликом до опору і раз-по-раз озиратися, шукаючи очима поліцію в цивільному.
У другому творі комівояжер Едгар Стоупс застрягає у провінційному містечку зі зламаною машиною, адже лагодити її нікому — усі готуються до молебню на прихід дощу. Він, нащадок англійців, із відразою ставиться до місцевих бурів-африканерів. Водночас сестра колишнього вождя африканців закликає свій народ дати відсіч зазіханням білих на їхню родову землю. Багато різних людей опинилися тут водночас і їхні долі нерозривно сплелися.
Монго Беті «Пам’ятай Рубена. Перпетуя, або Звичка до знегод» (Камерун), переклад: Юрій Калиниченко, «Дніпро», 1981
Колоніальна влада готується визнати незалежність колонії, але поставить там маріонетковий уряд, тим часом затягуючи паски. Цьому може протистояти тільки така впливова людина, як Рубен — справжній символ профспілкового руху, а потім і збройної боротьби.
Події другого роману розгортаються після смерті Рубена і приходу до влади Баба Тури. Колишнього рубеніста Ессолу випускають з ув’язнення. Приїхавши додому, він дізнається, що його сестра Перпетуя начебто загинула під час пологів. Йому доводиться покопирсатися в житті родини, яке він пропустив, перебуваючи у в’язниці, щоб знайти винного в її смерті.
Камерунці завдали багато горя власному суспільству. Таке враження, ніби вони бажали страждати самі й відплачували таким самим стражданням тим, хто хотів змінити бодай щось.
Анрі Лопес «Новий романс» (Республіка Конго), переклад: Віктор Коптілов, «Дніпро», 1985
Б’єнвеню Н’Кама — найвідомішому футболісту країни — доводиться працювати на офісній роботі, адже спорт у Конго — справа неприбуткова. Грошей завжди бракує, оскільки багато йде на машини, вечірки й коханок.
Поки чоловік займається казна-чим, його дружина Валі потерпає — і в фізичному, і в духовному сенсі. У неї є свої нереалізовані мрії, які відрізняються від прагнення стати просто домогосподаркою чи матір’ю.
Лопеса цікавлять вади конголезького суспільства, на вирішення яких часто немає відповідей.
Вілбур Сміт «Сонячний Птах» (ПАР), переклад: Віктор Шовкун, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013
Горбань доктор Кейзин, археолог і викладач, здавна дружить із красенем Стевенсантом, мільярдером і філантропом. Кейзин вирушає в експедицію, профінансовану Стевенсантом, яка має докорінно змінити наше уявлення про історію Африки.
Тут не обходиться без любовних ліній, але вийшло куди заплутаніше, ніж очікувалося. Є тут протистояння чорношкірих місцевих із білими прибульцями, для яких за сотні років ці краї теж стали рідними (не без присмаку расизму). Є ледь не магічний історичний паралелізм, який, одначе, веде до різних розв’язок. Є пригоди, як в інших книжках автора, а є й історичні екскурси. І головна тема — дружба і вірність двох, здавалося б, абсолютно різних особистостей, як фізично, так і духовно. Дружба, зрада і пробачення.
Нельсон Мандела «Довгий шлях до свободи» (ПАР), переклад: Василь Старк, «Наш Формат», 2015
Автобіографія політика, правника, лауреата Нобелівської премії миру і водночас вправного оповідача.
Білим африканцям, які становили меншість, вже в постколоніальну еру (!) вдалося затиснути чорних громадян у ще щільніші лещата системи. З кожним роком їхні права дедалі більше прирівнювали до прав худоби. Значення мав тільки погляд білої людини і її думка. Саме в такій країні Нельсон Мандела прожив майже все життя. На щастя, доживав він свій вік уже в країні, про яку мріяв.
Ясміна Хадра «Те, що день винен ночі» (Алжир), переклад: Ганна Малець, «Пульсари», 2016
Юнес (якого тепер називають по-французьки — Жонас) опиняється на зламі двох світів — бідні й багаті, араби й колонізатори, свої й чужі. Він не хоче обирати свій бік, унаслідок чого позбувається всього. Він віддається на волю течії й залишається ні з чим, переживаючи втрати, образи і прощення.
У книжці чотири розділи — і кожний викарбовує своє повідомлення. Перша — про злидні й упертість: не цурайся допомоги. Друга — про нове оточення: арабу важко бути повноцінним громадянином Алжиру, що десь перегукується з нашою історією. Третя — про кохання і те, як воно руйнує дружбу: не дозволяй іншим вибирати за себе. Четверта, коли роки по тому Юнес розуміє, що йому намагався втовкмачити світ: умій вибачати й відпускати.
Дж. М. Кутзее «Безчестя» (ПАР), переклад: Єлена Даскал, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017
Кутзее не хотів змусити нас співчувати головному герою, він просто описував ситуації, які трапляються в житті. 52-річний Девід Лур’є спокушається на свою студентку. Через скаргу батьків його звільняють. Для Лур’є цей роман залишається чимось природним, що стається між чоловіком і жінкою незалежно від віку. Проте, владнавши стосунки з власною донькою, йому все ж вдається поглянути на скандал очима батьків студентки.
Книжка пронизана темою вогню. Пристрасть Лур’є спалахує і нарешті згасає. Займається спирт, горить піч сміттєспалювального заводу, меркне життя. Якби в роману була друга назва, то вона неодмінно стосувалася б вогню.
Чіґозі Обіома «Рибалки» (Нігерія), переклад: Віталій Ракуленко, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017
Четверо братів здійснюють страшну річ — ідуть рибалити. А страшна вона тому, що в річки, на яку вони йдуть, дурна слава. Здавалося б, лихо довго оминає їх, проте одного дня навіженець-пророк передрікає старшому брату загибель від одного зі своїх молодших. Розбрат і недовіра, сумніви й рішучість, нервові зриви, намагання втекти від минулого. Все через якийсь забобон, що, мовляв, цей божевільний бачить майбутнє. Може, так і є — він його бачить, але ж брати самі створили це майбутнє на догоду його баченню.
Макс Лоб «Бантуська Трійця» (Камерун), переклад: Марина Марченко, «К. І. С.», 2017
Мвана отримав диплом у Швейцарії, але не може знайти роботи. Суспільство підбурюють викинути «чорних овець» — заробітчан — із країни, і яка ж іронія, що Мвану беруть тільки у громадську організацію, яка бореться проти подібних сентиментів. Він змушений працювати за права «чорних овець» (і свої) на голодний шлунок.
Книжка говорить про те, що шовінізм нікуди не зник із сучасної демократії. Боротися треба — і доведеться ще довго. А ще цей твір про те, що можна видертися навіть із найскрутнішої халепи. Тож, якщо хочете щось із найхепіенднійшим хепіендом — це саме воно.
Далай-лама, Десмонд Туту, Дуґлас Абрамс «Книга радості. Вічне щастя в мінливому світі» (ПАР та ін.), переклад: Тетяна Микитюк, «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017
Далай-лама і Десмонд Туту мають понад 160 років досвіду на двох. Хто здатний таке переплюнути? Плюс, Дуґлас Абрамс, який збирав книжку докупи, додав багато подробиць із наукових досліджень. Тому тут не тільки роздуми, теоретизування, але й факти, а ще — набір практик для досягнення радості.
Головне послання цих — без перебільшення — мудреців: не зосереджуватися на собі, співчувати й ділитися. Але є й одна суттєва відмінність у їхніх поглядах. Десмонд Туту вважає, що в кожного є темні думки, і наша мета — заглушити їх. У свою чергу Далай-лама переконаний, що можна виховати себе так, щоб позбутися таких думок взагалі. Незалежно від різноглядів і всупереч життєвим та світовим катастрофам, ці двоє виглядають на сторінках книжки найщасливішими людьми на планеті.
Чимаманда Нґозі Адічі «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях» (Нігерія), переклад: Ілля Стронґовський, «Видавництво», 2018
Адічі адаптувала свій лист до подруги, яка просила написати, як виховати свою доньку феміністкою. Але ці п’ятнадцять порад, як нам мене, є кроками до виховання дітей зі здоровим глуздом, тобто описане в цій книжці має бути практикою не тільки феміністів/-ок, а й усіх людей. Якщо ми звужуємо і сприймаємо ці поради тільки як щось притаманне фемінізму, то, виходить, на шлях іще довгий.
Головні думки після прочитання — чому я це розумію, але це треба комусь пояснювати? Чому досі існують упередження і стереотипи, і чому хтось вважає це нормальним? І чому жінки досі змушені доводити протилежне?
Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Ліз Велч «Я завжди писатиму у відповідь» (Зімбабве та ін.), переклад: Олександра Гординчук, «Книголав», 2018
Справжня історія про те, як двоє школярів, американка Кейтлін і зімбабвієць Мартін, своїм листуванням змінили життя одне одного. Почалося все зі шкільного завдання — написати школярам з іншої країни. Кейтлін обрала екзотичну Зімбабве. Її лист отримав Мартін — найуспішніший учень своєї школи. Справді неймовірний збіг, що доля поєднала двох людей із такою великою душею, котрі листувалися, бо їм справді важила їхня дружба.
Оскільки Мартін жив за межею бідності у країні з гіперінфляцією, знайомство з Кейтлін буквально врятувало його, інакше він потерпав би від злиднів так само як і мільйони інших зімбабвійців. Проте Кейтлін виявилася невимовно чуйною до його проблем. На диво, її родина теж перейнялася її намаганнями будь-що допомогти хлопцеві, якого вони ніколи не бачили. А чого вони цим досягли — треба читати.
Б’янка Мараїс «Мугикай, якщо не знаєш слів» (ПАР), переклад: Марія Пухлій, Vivat, 2020
Одного злощасного дня в ПАР трапляються дві події, які змінять життя двох абсолютно різних людей. Донька чорношкірої Б’юті зникає під час протестів. І хтось убиває батьків дев’ятирічної білої дівчинки на ім’я Робін. Звісно, доля зводить їх разом, щоб показати, що раса не має значення.
Мараїс торкається багатьох питань: зникнення доньки, вбивство батьків, уявна сестра, детективні пошуки, небога, яка звалилася на голову, апартеїд, визвольний рух, домашнє насильство, втрата нервової рівноваги, пиятика, гомосексуалізм.
Могамед Мбуґар Сарр «Найпотаємніший спогад людський» (Сенегал), переклад: Іван Рябчій, «Видавництво Анетти Антоненко», 2023
Дьєґан, молодий сенегальський письменник, натрапляє на книжку Т. Ш. Елімана, якого кілька десятиліть тому називали «африканським Рембо». Цей твір ніби переслідує всіх, кого торкнувся, адже всі ці люди хочуть знайти невловимого Елімана — справжнього чи міфічного.
Щоразу хтось наштовхувався на напівзабутий шедевр Елімана, і той поглинав читачів повністю. Вони ставали одержимими книжкою й автором, ніби потрапляли на гачок, який тягнув їх за собою — водночас добровільно і примусово. І шарм книжки Сарра також найлегше пояснити саме таким магічним гачком.
