Потім «покоління Х» рушило на війну…
Гайдук
Новий роман Євгена Стеблівського вийшов у 2023 році у видавництві «Фабула». Книжка знайомить читачів з учасником ранніх бойових дій на Донбасі, головним героєм — Максимом Гайдуком. Це прізвище алюзійно відсилає до персонажа Анатолія Дімарова в романі «І будуть люди». Тому ми вже знаємо, що це чесна і справедлива людина, яка не хоче чужого, але і своє віддавати не збирається. Його любов до праці часто змагається з любовʼю до України.
Гайдук зʼявляється перед читачами після війни, коли його контузило, тіла друзів порвало артилерією, а єдине, що в нього залишилося з фронту, — обіцянка загиблому другові Боді знайти китайця Хо Ші та змінити своє життя.
Спогади про друзів лише іноді зʼявляються в тексті, наратор відмовляється розповідати історію повністю. Бо про війну, напевно, не співатимеш тужливих романтичних пісень.
«Те, що від них залишилося, і досі в мене перед очима. Судоми викручували нутрощі, у горлі ревів дзвін, усе навколо рухалося і пливло» — приблизно так описує Стеблівський засідку у Многопіллі, у яку трапили наші військові. А що після цього? Дивом уцілілий герой намагається повернутися до нормального життя. Але що таке «нормальність» в умовах подій 2014 року?
Найбільшою проблемою героя стає посттравматичний стресовий розлад, який руйнує сімейне життя, відбирає нормальну роботу і навіть краде спокійний сон. А втіленням цього зловісного стану стає дитячий спогад про крик індички і запах соняшникового насіння.
Максим намагається налагодити справи на роботі — марно, будує нові стосунки і мріє знайти Хо Ші. Після кількох місяців спроб повернутись до нормального життя чи бодай змінити щось Максим усвідомлює:
«Ти пройшов війну, але повернувся до того самого стану, не змінившись сам, і нічого у світі не змінивши».
Бессарабія. Ріка
Єдиним варіантом, щоб поєднати пошуки китайця і заробити гроші, стає поїздка з друзями дитинства на заробітки. Ці шестеро пройдисвітів не зізнаються, чим заробляють у Бессарабії, диких болотах десь поблизу Молдови і Придністровʼя.
Раптом менеджер із продажів і доброволець з українсько-російського фронту опиняється в середовищі рибалок-браконьєрів. Постає дилема: заробити на життя і порушити закон чи залишитися вірним своїм принципам, ловити браконьєрів і контрабандистів, проте не заробити й копійки.
На жаль, покоління так званих іксів часто стикається з подібною проблемою. Їхні батьки застали зомбі-період радянщини, коли в кожного була робота, принаймні погана. А це покоління прийшло зі спрагою творити новий світ, нову країну, а отримало багато випробувань, які хтось зміг витрамати і піднятись, хтось ні, а хтось — скотився в моральну прірву.
У Бессарабії, на цих болотах і річках важко не скотитися у прірву аморальності, зажерливості та невігластва. Ніхто не знає, які закони панують у тих краях.
Читайте також: Плейлист пісень війни: сила, віра та біль
«Бесарабська народна республіка»
Це, власне, і є історія, яку оповідає Євген Стеблівський. Як повʼязаний Донбас і Бессарабія? А дуже просто. Бессарабія — це Донбас, де русні не вдалося.
Головний герой із новознайомим, проте вірним другом-атошником добре знають, як було там — у Макіївці, Дебальцевому, Многопіллі. Вони стають тими, хто мусить захистити Бессарабію, на яку насувається рускій мір, будь-якою ціною.
Писати про історичні події важко, навіть якщо вони відбувалися 9 років тому. Це вже історія. Історія, яку треба знати, а в нас із цим постійно проблеми. Чим ця книжка Стеблівського корисна? Своїм нагадуванням про українську Бессарабію, що була на волосині від великого нещастя у 2014. Це земля, яку вдалося врятувати від московської інфекції на відміну від Криму й Донбасу. Це чергове нагадування, що двоє патріотів можуть зупинити загони тітушок і антимайдаників, що сепаратизм може існувати не лише на Сході, — він може бути скрізь. Як і ця війна. Стеблівський пише:
«Війна пройшлася через кожного бульдозером — навіть тут, у цілком мирних містах».
Поняття мирних міст розчинилося десь у памʼяті, тепер не існує «мирних» чи «не мирних», бо війна торкнулася кожного. І якщо у 2014 від Гайдука відверталися, бо він був одним із тих небагатьох добровольців, що вижили, то тепер у нас таких гайдуків пів країни.
Нарешті Хо Ші
Таємниця роману побудована на пошуках таємничого цілителя Хо Ші, який звідкись прийшов і кудись піде. Він уміє жити так, як треба, і може цього навчити. Старий китаєць може повернути до життя навіть добровольців із ПТСР. Його філософія досить незвична. Окрім класичної східної філософії та духовних практик, Хо Ші розуміється на ідеях Сартра і Гайдеґґера, розповідає про постмодернізм, який, виявляється, помер 11 вересня 2001 року. Тоді західне суспільство припинило сміятись і не змогло натягнути усмішку на скорбне обличчя.
Парадоксально, як цей мандрівник поєднує в собі найскладніші гайдеґґерівські ідеї та класичні закони буття. Він, між іншим, учить і читачів простих істин, які ми чомусь забуваємо:
«Зусилля, що вам знадобилися, дії, які були виконані, принесуть свої плоди. Не пришвидшуйте події. Варто знати, що існують часи, коли ви більше нічого не можете, чи не маєте вдіяти…» — про це йдеться мудрецю. У Біблії ж маємо: «Для всього свій час і година своя…».
У розділах, повʼязаних із Хо Ші, автор дозволяє собі філософствувати про буття, вічність, сенс життя і самотність. Про останню — цю коханку смерті він мислить так:
«І тільки ти сам, твоя самотність — ось що залишається з тобою завжди. У самотності ми народжуємось, у самотності відходимо із цього світу. І ніхто не допоможе тобі, хоча б і сотня людей товклася поруч».
Такий прогноз може здатися песимістичним, але він хоча б чесний. Краще, ніж жити в ілюзіях і незнанні — бути готовим до того, що станеться або може статися. І захистити самих себе і свою країну від зла, яке важко дихає за північно-східним кордоном.
