Якщо ви цікавитесь українською і не тільки фантастикою, то мали б чути про ютуб-проєкт Фантастичні Talk(s), створений п’ятьма письменницями: Світланою Тараторіною, Наталією Довгопол, Іриною Грабовською, Наталією Матолінець і Дарією Піскозуб.
Дискусії про літературне, обговорення прочитаного, промо українського, пізніше — інтерв’ю з топовими письменниками з різних куточків світу… Поява спільної книжки стала логічним продовженням розвитку проєкту. І це чудовий спосіб познайомитися одразу з усіма авторками в малій прозі й заодно вирішити, із чийого роману продовжувати знайомство з Фантастичними.
Які вони — незвідані землі?
Ошатний фіолетовий томик — п’ять оповідань, які мандрують у часі від першого століття до нашої ери до XXIII століття нашої і в просторі — від Кримського півострова, який тоді належав до земель під контролем еллінів, і до Фобоса, де в українців своя місія. Читачеві доведеться і спускатися в шахту, і дертися на вежу, і розкопувати гробницю, і збирати кахлі, і намагатися вижити в космосі. Ці оповідання про історію, про допомогу, про героїзм і про кохання, певна річ.
«Тільки той, хто готовий померти за свою землю, знає, як це — любити. Тільки той, хто готовий відмовитися від усього заради єдиного, знає, як це — любити» (з оповідання «Заради Афродіти і всіх її облич»).
Кожна історія із «Хронік незвіданих земель» — про боротьбу. Чи то за виживання, чи то за можливість бути (і бути собою теж), чи то за мрію, яку не хочеш подарувати комусь іншому. Тож поміркуємо трохи про кожне оповідання.
Під крилом Афродіти
«Заради Афродіти і всіх її облич» Світлани Тараторіної спочатку може здатися класичним авантюрним фентезі про пошук скарбу, де треба прийти, побачити і перемогти, але було б надто нудно, якби все було так просто. Тут без труднощів не обходиться ні в пошуку союзників, ні у плануванні афери ери, ні, зрештою, за крок до омріяного… бо теж є нюанси.
Головний герой, якого ми знаємо як Котіса, — актор, який прагне заручитися заступництвом Афродіти і для цього йому потрібне… диво! Добре зрежисоване диво для марновірного племені. А допоможе йому в цьому максима:
«У непевній ситуації завжди май упевнений вигляд».
Легке авантюрне оповідання з дивовижною пригодою має подвійний зміст, адже привертає увагу одразу до кількох проблем тодішнього суспільства. І кому ж, як не авантюристові Котісу покласти край експлуатації та приниженню?
Читайте також: Володимир Аренєв: «Такий мій фах — вигадувати історії й розповідати іншим»
Фестивальне літо
Друге оповідання збірки «Damsel in Distress, або Аліса в біді» Наталії Довгопол розгортається в сучасності й водночас повертається до середньовіччя, а все через дивний збіг обставин, старовинний замок і фестиваль, який намагається передати побут XVI століття.
Аліса щойно вступила до вишу і вже прямує з ледве знайомими людьми до Межибіжу (її просто покликав новий краш. Де ж вона думала, що з ним у плацкарті товктиметься ще десяток дівчат), де примірятиме на себе вкрай незручну і дуже красиву сукню, а ще дізнається, що привиди — реальні.
Хоча оповідання нібито розповідає про даму в біді, все ж ця історія про панну із сильним характером та сміливістю дати відсіч пересудам і мудрістю не дати іншим зіпсувати собі життя. Справжній маніфест для дівчат, які можуть до кінця не усвідомлювати, що є цінними самі собою, а не через громадську думку.
Усе життя під землею
Оповідання «Найближчі до пекла» Ірини Грабовської переносить на Донеччину початку XX століття, де на шахтарів, які й так часто не повертаються зі зміни, полює щось незбагненне. Щось таке, від чого на обличчях жертв залишається маска жаху. Коногон Степан вірить, що із цією нечистю може дати раду священник, та він ще не підозрює, що той відмовиться, бо більше не має справи з потойбічним через доньку, — занадто цікаву панну.
Що ж, панночка переконана, що може впоратися з тим, що тероризує шахтарів, надто їй хочеться допомогти Степанові.
«Ти міг би стати природознавцем. Чи інженером. А так… ціле життя під землею. Я б так не змогла».
Ця історія про амазонку-попівну, дещо запальну, але при цьому з добрим критичним мисленням і вмінням швидко приймати рішення. Чи може така бути щасливою? Певна річ!
Усіх не врятуєш…
«Спілка порятунку кахлів і людей» Наталії Матолінець — найбільш об’ємна у збірці, і хоч розповідає про період між Великою війною (пізніше отримала назву Першої світової) і Другою світовою, видається найближчою до сучасності. Ось наприклад:
«Совіти тікають і руйнують чи крадуть усе, що можуть. Вони й коли прийшли, то нищили все, не звиклі до нашого укладу життя, ані до якої культури. Їм усе чуже. Але що не понизать, то гребуть, аби вивезти, — без розбору».
Або як тут — методи зовсім не змінилися:
«Батьки казали мені: найперше, що загарбники роблять — відтинають пам’ять. Бо як у людей нема пам’яті, вони легше коряться і ніц усередині не бунтує».
Ця історія про Фестину — панночку, яка успадкувала від батьків уміння подорожувати дзеркалами і часом. Вони вирушали в минуле, вона — у майбутнє. Вона знає і про те, що почнеться війна, і про те, як у Львові полюватимуть на євреїв, і про те, що не зможе всіх врятувати. Але хоч спробує — рятувати людей і красиві кахлі, які зберігають не її таємницю.
Космічний десант
«Земля обітована» Дарії Піскозуб — єдиний погляд у майбутнє, який пропонують «Хроніки незвіданих земель». Можливо, вам зараз теж особливо цікаво читати про те, якою Україну у XXII чи навіть XXIII столітті бачать фантасти (хоча, погодьтеся, 2023 і ближчі роки куди актуальніші). Зрештою, головна теза в тому, що Україна є. Вона досі демократія з президенткою на чолі, а забезпечують її суверенітет міцне військо і космічний флот.
«Україна, яка була колись, — країна, що виживала, спливала кров’ю, оборонялася. Два століття тотальної мобілізації — і ми позбулися амплуа країни-жертви, але коли досягаєш успіху в одній ідеї, потрібна нова».
Ця Україна XXIII століття має цікаву структуру: там є побожні галичани, які спорядили мало не ковчег у тривалий переліт до далеких зірок; раціональні півничани, які, зрештою, всім керують; радикальні неокозаки з Півдня і пенґи — мешканці східних територій із потужною співпрацею з Китаєм. Це так, згрубша. І саме такий різноманітний загін у Рути Ковальчук, яка збирається на завдання на Фобос. Доволі рутинне, на перший погляд, завдання, яке стане поштовхом для повної переоцінки цінностей.
«Усі ми віримо. Свідомо чи ні, в молодості чи старості, але подумки шукаємо відчуття, що ми тільки частина великого чогось. І є Щось, яке нами керує і все вже визначило. Знаєш, чому ти така ефективна командирка? Ти віриш у свою країну, ніби то живий дух, і заражаєш нас усіх цими думками. Злата вірить у розум. Сміється з мене і все таке, але коли не може щось вирішити, звертається до розуму як до вищої сили. Навіть Байда — він вірить у силу імплантів, які витягнуть його з кожної діри, в яку він себе засуне. А я вірю в життя — в те, що його створили, яку б форму воно не мали. Господь Бог? Нехай. Елементарні частинки? Неорганічні речовини? Що б це не було, я вірю в те, який малий проти цього всього і як є його частинкою. Це полегшує життя».
Майбутнє — воно ж завжди про віру. Про віру в те, що воно буде.
Вдале експрес-знайомство
Саме так кортить назвати збірку, яка, можливо, не повністю, але, принаймні, окреслює те, яким є письменство кожної з квінтету Фантастичних: стиль, мова, манера спілкування із читачем. Бо ж нові твори деяких учасниць вийдуть друком уже зовсім скоро: у мережі вже є обкладинки нових романів Світлани Тараторіної (тут навіть цілий буктрейлер!) та Дарії Піскозуб (довгоочікуване продовження серії, яку відкриває «Машина»).
Тож якщо ви поки не готові до знайомства на сотні сторінок, спробуйте коротку (але не дрібну) прозу із «Хроніками незвіданих земель»: добірну, фантастичну, легку.
