Країна, про яку не чути в новинах, де працюють по чотири години на день, їдять гнилу рибу та депресують. А ще там живуть Карлсон і Ґрета Тунберґ. Усе це про Швецію, і звісно, у цих словах не так багато правди.
Історикиня Юлія Юрчук, яка вже понад десять років живе у Швеції, у своїй книжці пояснить, що ж насправді робить шведське життя шведським. Вона розповість про пошуки житла (так, для цього треба стояти в чергах) і шведський дизайн, про фемінізм, татів у декреті й довіру до держави, а ще — про лаґом і про те, чому шведи так люблять комітети.
***
Швеція — це країна, схиблена на їжі. Йдеться навіть не про нову нордичну гастрономію, а радше про вміння і бажання готувати, притаманне всім від малого до старого. Тут готують чоловіки, жінки і діти. У Швеції нормально брати з собою на роботу свої лоточки з їжею, розігрівати її на кухні та збиратися з колегами на ланч із домашніми смаколиками. Тут продаються спеціальні сумочки і місткості «для ланчу» в будьяких варіантах, які називають словом «matlåda». Часто на вулицях столиці можна побачити респектабельно одягнених чоловіків і жінок, які, на додачу до сумки з лептопом, несуть із собою сумочку з ланчем. В університетах, офісах та інших таких просторах є спеціальні куточки з мікрохвильовками, де можна розігріти обід.
Це не лише економія, це турбота про здоров’я, адже лише ти сам можеш врахувати всі свої смакові особливості, коли готуєш. Навіть якщо в кожній кав’ярні чи їдальні завжди є вибір для м’ясоїдів, рибоїдів і вегетаріанців (до того ж завжди є табличка «запитайте про алергени, ми можемо запропонувати альтернативні заміни»), однаково врахувати все можна лише готуючи собі самій. Хоча скажу чесно, у мене ця традиція так і не прижилася. Я люблю вийти на обід у якесь затишне місце, аби хоч на деякий час змінити картинку перед очима.
Навколо їжі люди гуртуються на всі свята. І для всіх важливих свят є свої обов’язкові страви (це, звісно, схоже на всі інші країни, та здається, у шведів ця фіксація особлива). Тут навіть є дні в календарі, присвячені конкретній їжі: день булочки з корицею, вафельний день, день семли (особливе тістечко на період перед Великоднем). Щоб зрозуміти весь масштаб поїдання смаколиків, варто сказати, що за сезон семл у Швеції в середньому з’їдають 20 мільйонів цих традиційних тістечок. У шведів навіть спеціальні пісні є, які виконуються до кожного тосту й називаються «snapsvisor»— «горілчані пісні», якщо дослівно.
Читайте також: «Одна з нових культурних потреб — мати якомога більше доброго українського контенту», — авторки подкасту «Дефіляда: Харків»
Fika: кава-чай і булочки
Здається, що найголовніша страва у Швеції… це кава. Ще ніде не бачила таких кавоманів як у Швеції. У середньому один швед споживає 3,2 чашки кави на добу. Більше кави вживають лише в Нідерландах і Фінляндії. З кавою пов’язана одна з найбільш шведських традицій — fika (фіка). Фіка — це наче five o’clock в Англії, чи наші чаювання-кавування, особливість лише в тому, що шведи влаштовують собі фіку часто— буває, по кілька разів на день. Під час фіки п’ють каву (дуже рідко— чай) і їдять тістечка чи булочки. Найпопулярніші булочки— це булочки з корицею, про що я напишу додатково в самому кінці книжки. До того ж фіка інституалізована в робочому режимі: працівникам відводять 15 хвилин на фіку до обіду і 15 — після, це наче додаткові короткі перерви на каву.
Якщо ви хочете з кимось познайомитися ближче, то запрошуйте людину на фіку. Фіка не так зобов’язує до чогось, як обід чи вечеря, не забирає стільки часу на підготовку і планування, фіку можна запропонувати спонтанно навіть у такому організованому суспільстві, як Швеція. Тож любити фіку є багато причин, і не лише гастрономічних.
Алкоголь і його відсутність
Якщо ви думаєте, що сірі, нудні й холодні вечори тут можна собі «підігріти» вином, варто ще раз подумати. Алкоголь у Швеції дорогий, і купити його можна лише у спеціальних магазинах, що звуться «Systembolaget». Держава тримає монополію на продаж алкоголю й суворо його регламентує. Мене досі просять показати посвідчення особи, коли я купую алкоголь, а це, погодьтеся, занадто, коли тобі сорок один.
Історія взаємин шведів і алкоголю досить цікава. Швеція, як і більшість північних країн, історично входила в «горілчану смугу», тобто регіон, де найбільше споживають саме міцний алкоголь, на відміну від таких країн, як, наприклад, Франція чи Італія, які входять у «винну смугу». Державні установи давно помітили, що алкоголь згубно діє на суспільство і суттєво гальмує його економічний потенціал. Ще з XVIII століття держава намагалася якось контролювати споживання алкоголю. Але знадобилося майже двісті років, щоб почати робити щось, що принесе конкретні результати. На початку XX століття держава практично монополізувала виробництво алкоголю. У 1905 році запровадили спеціальні книжки, куди вписувалася купівля алкоголю кожного дорослого чоловіка. У цей же час загальношведський рух за тверезість набрав неабияких обертів. У 1922 році відбувся народний референдум за тотальну заборону продажу й виробництва міцних алкогольних виробів. Явка на референдумі була дуже високою, голоси розділилися майже порівну, та все ж повної заборони не досягли, бо 51% респондентів висловилися проти. Цікаво згадати й те, як саме розділилися голоси на цьому референдумі. Нагадаю, що жінки у Швеції отримали право голосу в 1919 році, тож вони могли брати участь у референдумі 1922 року— і майже всі вони були за повну заборону, тоді як майже всі чоловіки— проти. Парламент не міг проігнорувати таку потужну підтримку повної заборони, тож парламентарі ухвалили рішення, засноване на консенсусі,— алкоголь продовжували і продавати, і виготовлювати, але посилили державне регулювання і продажу, і виробництва. Обмеження були такі суворі, що, наприклад, заборонялося продавати міцне пиво або виробляти яблучний сидр. Це дало поштовх для випробовування нових сортів пива з меншим вмістом алкоголю. У дусі посиленого регулювання споживання і виробництва алкогольної продукції у 1955 році відкрили мережу «Systembolaget», яка працює і досі. По суті, це був найкращий вихід, бо індивідуальні книжечки для купівлі алкоголю скасували, і тепер кожен, кому виповнилося 21, міг його придбати. Тож щоразу, як я заходжу купити вина, то згадую про референдум сто років тому і можливість повної заборони, яка була так близько.
Читайте також: Важкий і врожайний 2022: деякі премії України й українців за рік
Surströmming: міф і реальність
Оскільки ми поговорили про алкоголь, то мусимо тепер поговорити про гнилого, точніше— ферментованого, оселедця (бо без алкоголю його спожити нереально). Про цю рибу ходять міфи, наче у неї такий запах, що їсти її можна лише надворі. Мене часто запитують, чи я їла гнилу рибу і чи варто пробувати. Відповідаю чесно, як на сповіді: я їла ферментованого оселедця, і його таки можна їсти. Особисто я вважаю, що всі розмови про нестерпний запах і неїстівність надто перебільшені. Скажу навіть більше (і ось тут справді можу когось шокувати): більшість шведів, яких я запитувала, чи вони їли сюрстремінг, зізналися, що ні. От вам і традиційна шведська їжа!
Для тих, хто досі читає, не розуміючи, про що йдеться, пояснюю: що сюрстремінг— це ферментований оселедець, тобто це простий, знайомий нам усім оселедець, якого потримали кілька місяців без доступу повітря так, що він встиг розкластися. Звучить цікаво? Авжеж! Такий метод консервування насправді досить давній і трапляється практично в усіх північних країнах. Існує легенда, що сюрстремінг з’явився ще за часів Ґустава Вази— а це XVI століття,— коли через конфлікт із Любеком і Ганзою у Швецію було призупинено ввезення солі. Тож засолити оселедець звичайним способом не виходило. Тож вийшов ось такий ферментований оселедець, який так сподобався народу, що його продовжили робити й тоді, коли солі було знов удосталь. Навряд чи ця історія правдива, але ж інколи хочеться звинуватити сусідів в усіх гріхах і самоствердитися у вірі, що навіть із таких важких ситуацій ваш народ вийшов переможцем.
Варто зазначити, що сюрстремінг у Швеції все-таки має регіональну прив’язку. Не всі шведи вважають його суто шведською стравою, але всі погоджуються, що це традиційна їжа для шведів з північних регіонів. І досі більшість сюрстремінгу виробляють на самій півночі в рибальському селищі Ульвегамн, що в Онґерманланді (Ulvöhamn, Ångermanland). Тепер практично нереально знайти домашній сюрстремінг. У магазинах він продається лише в консервах у чітко визначений період— між серпнем і листопадом.
Якось на дверях будинку я побачила записку:
«Любі сусіди!
Ми родина з Півночі і ми вже не можемо терпіти, тож попереджаємо всіх, що в неділю ми будемо їсти сюрстремінг! Якщо вас це бентежить, не виходьте з квартири між 12:00 і 14:00, а якщо ви самі хочете приєднатися, то ласкаво просимо, ми поділимося з вами цим делікатесом!»
На сюрстремінг я не пішла, але відкритість сусідів оцінила.
