Минулоріч у видавництві Meridian Czernowitz вийшла друком книжка Артема Чеха «Хто ти такий?». Роман став Книгою року BBC 2021. Згадки про нього досі виринають у розмовах про дорослішання, лихі 90-ті, травматичне дитинство та спадок радянського минулого українців.
Коротко про сюжет
5-річного Тимофія виховують мама та бабуся у Черкасах. Перша підпрацьовує у дитсадку й одночасно навчається заочно, друга працює на макаронній фабриці. Життя малого змінюється, коли бабця Ліда закохується у колишнього афганського контррозвідника Фелікса, чоловіка із пригодницьким минулим, контузією і незбагненним магнетизмом.
«Поруч із ним Ліда мовби змінювалася, сліпо ставала на його захист, ігноруючи його безумство, ніби сама ставала безумною, зберігала беззастережну вірність його особі, плекала в собі цю вірність, не зважаючи на сім’ю. Виправдовуючи його перед дітьми й перед собою, вона вважала Фелікса ледь не святим, а дорікання йому — виявом святотатства. Вона приймала його будь-яким, заплющуючи очі на всю ту темінь і весь той бруд, що тягнувся за ним мокрим слизьким шлейфом».
Тимофій підростає поруч із токсичним бойфрендом бабусі, а той стає єдиним прикладом чоловіка для малого, поки батько на заробітках за кордоном. Дорослішаючи, хлопець розуміє: щось не так у нескінченних Феліксових нападах контузії, зникненнях і поверненнях, сліпій прив’язаності Ліди, інертності Ольги і, зрештою, його власній наївності й довірі до Фелікса.
«У такі моменти Тимофій ненавидів його. Якоюсь глухою і бридливою ненавистю, що проростала ще з тих далеких часів, коли Фелікс відібрав у нього віру в казку і Дядю Бобу, викорчував її, мов старий трухлявий пень, залишив чорну вирву розчарування й калові маси на рушнику. Він ненавидів його до сліз. Ненавидів за слабкість, за втому, за те, що навколишня дійсність тисне зусібіч, топче і душить, а тут ще він зі своєю продірявленою головою, зі своєю війною, відбитими кістяшками, водярою, кров’ю, плачем, з усією цією вологою, яка вичавлюється з нього, мов зі свіжої бринзи».
Чому контекст 90-тих важливий
Жанр книжки — автобіографічний роман-дорослішання, роман-виховання. В одному з інтерв’ю автор наголосив, що роман не є історією про дев’яності, адже така історія могла статися в будь-яких декораціях, а героєм міг стати будь-хто. Однак коли подивитися на події роману саме у контексті розпаду радянського союзу, відкриваються нові напрямки дискусії.
Відтак, інтерпретувати ключове питання книжки «Хто ти такий?» можна по-різному. Вперше Фелікс ставить його Льоші, Тимофієвому татові, коли той «гостює» вдома, вкотре повернувшись із заробітків. Питання часто зринає з уст колишнього афганця під час нападів контузії, «відвертого і брудного оголення, коли всі нутрощі назовні, коли запах і смак відчуваєш особливо гостро».
Отже, первинне значення питання полягає у прагненні з’ясувати, хто є хто у розмові, встановити ієрархію авторитетів і посортувати важливість думок їхніх носіїв. Офіцер у відставці, людина із конкретним місцем у радянській системі, Фелікс досі послуговується пам’яттю про колишній авторитет у суспільстві. У божевіллі контузії він запитує свого співрозмовника, хто він, як вищий за рангом нижчого, а малого Тимофія часто зневажливо називає «салагою». Оскільки у 90-тих у пострадянській Україні ще не сформувалося безумовне людське право на волевиявлення, питання «Хто ти такий?» звучить особливо боляче.
По-друге, маємо справу із класичним екзистенційним питанням. Тимофій зіштовхується з дорослим викликом. Фелікс запитує малого, коли той ще не готовий шукати власне призначення. Питання «Хто ти такий?» — це відчайдушний крик у порожнечу, бо воно майже ніколи не отримує відповіді.
Дорослішання в епоху занепаду старого ладу
Політична й економічна нестабільність зламу століть породила всюдисущу побутову й емоційну бідність. Та у свою чергу відібрала безтурботне дитинство у Тимофія, його однолітків і мільйонів інших дітей.
«Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть з дому, повертаються, змерзлі і зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще».
Тимофій не вміє дати раду своїм емоціям, прожити їх правильно і подолати травматичні будні поруч із Феліксом. Хлопець розуміє «неправильність» того, що відбувається довкола, і разом з іншими дітьми своєї епохи вдається до типових способів виживання: алкоголю, втеч із дому, замовчування та агресії.
«Усі вони були не злими дітьми. Іноді мимохіть агресивними, іноді підлими й заздрісними, але не злими. Вся їхня злість зосталася у їхніх батьків, які, втрачаючи землю під ногами й не знаходячи здорового глузду епохи, таки виштовхали їхні кволі тіла на безпечний берег».
Що далі?
Коли майже дорослий Тимофій повертається до рідної квартири, ностальгія разом із гіркотою та тягарем спогадів про дитинство і підлітковий вік навалюються на нього. Він оглядає свою стару кімнату, у якій досі залишилися «свідки» його пригодницького дитинства: вкрадений номерний знак із москвича, картини, намальовані у п’ятнадцять, дитячі книжки, піаніно та ще купа пам’ятного мотлоху. Хлопець запитує себе: «Чому ці всі штуки досі тут?… Чому ніхто не викинув ці книжки?»
Тимофій усвідомлює, що позбутися спогадів про травматичне дитинство неможливо. Так само, як і не можна заперечувати згубний вплив зруйнованої імперії, яка скалічила мільйони людських доль, як-от Феліксову. Хлопець хотів би зруйнувати той зв’язок, який поєднує його з Феліксом та тяжким минулим.
«Чому ти не можеш розірвати, розрізати, спалити цей клятий вузол, який поєднує тебе сьогоднішнього і тебе вчорашнього, чому б не перерубати одним махом усі зв’язки, щоб не обов’язково було дзвонити давнім однокласникам, колишнім друзям, вітатися з колишніми сусідами».
У прикінцевому епізоді роману Тимофій вирішує побачити Фелікса і навідується до його квартири. Феліксова донька і кімнатка-«каюта» із законсервованим простором усередині прийняли його непривітно. Тільки цього разу нав’язливо-божевільне Феліксове, а заразом доньчине «Хто ти такий?» отримало риторично-питальну відповідь: «Хто я, блядь, такий?»
Тобто на авторитарне запитання-вимогу довести своє право на існування та показати свою роль у світі Тимофій не знічується, як колись у дитинстві, не відмовчується, навпаки — дає відкоша найболючішому екзистенційному закиду. У Тимофія попереду — ціле життя і пошук відповідей, а доти він сміливо відгаркується власним криком у порожнечу. Розвертається і йде геть.
Цікавий факт
Цьогоріч на Каннському кінофестивалі презентували фільм за мотивами роману «Хто ти такий?» — драму «Камінь. Ножиці. Граната». Режисеркою стрічки є Ірина Цілик, дружина письменника. Роль Фелікса виконує ексцентричний письменник Юрко Іздрик, а роль Тимофія — син Артема Чеха й Ірини Цілик Андрій. Фільм також було відібрано до участі в секції Work in Progress в Odesa International Film Festival 2021. Прем’єру очікуємо цьогоріч.
