МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
Микола Набока: «”Березіль” — це про постійний рух уперед»

Микола Набока: «”Березіль” — це про постійний рух уперед»

Яскрава постать Леся Курбаса та сота річниця Мистецького об’єднання «Березіль» втілилися на виставці «Курбас. Майстерні», яка триває у Львові

Організатори виставки Микола Набока, Діна Чмуж і видавець Олександр Савчук розповіли Тиктору про її задум, основні принципи та внутрішній бік.

Експозиція «Курбас. Майстерні» базується на текстах і цитатах, адже є частиною проєкту перевидання книжки «Філософія театру». Саме ідея перевидання книжки була поштовхом до створення виставки. Її реалізація стала можливою завдяки харківському видавцю Олександрові Савчуку, який розвинув ідею спільно з Миколою Набокою. У книжці зібрані унікальні матеріали — друки лекцій Курбаса, застенографовані акторами театру, газетні статті, особисті щоденникові записи й листування, протоколи театральних засідань. Це 915 сторінок персональних ідей режисера.

Передісторія виставки

Олександр Савчук:

2022-й рік мали присвятити і «Березолю», і 20–30-им. Тетяна Пилипчук, директорка ЛітМузею, під патронатом якого відбувається резиденція, склала графік для резидентів-іноземців, які вивчають цей період. 25 лютого, на день народження Курбаса, у Будинку «Слово» мав відбутися званий вечір із рецептами страв 1920-х років і сервізом, який могли використовувати люди в ті роки. Готувати мала б знана харківська волонтерка Дарія Фельдман, мали програму — із грою «Будинок “Слово”» та іншими тематичними активностями. Такі події допомогли б забезпечити резиденцію — квартиру в будинку «Слово». 

Усі ці заплановані заходи не відбулися, натомість резидентка-акторка зі США взяла на себе відповідальність провести резиденцію у США. Частина резидентів «Слова» приїхала туди, щоб працювати над запланованими раніше проєктами. Це успішний цікавий проєкт — люди, натхнені спротивом України, знайшли кошти й організували низку заходів.

Квартира Шевельова функціонувала влітку як майданчик для проєктів у межах фестивалю «П’ятий Харків» — приїжджали Вахтанг Кебуладзе, Володимир Єрмоленко, Тетяна Огаркова і як журналісти, які досліджували деокуповані території на Харківщині, і як резиденти, що мали виступи. Тобто резиденція живе, хоч і в такому трансформованому вигляді.

Микола Набока, один з ініціаторів і видання книжки, і виставки, на час повномасштабної війни був із сім’єю у Львові. Велика частина колективу ЛітМузею теж переїхала до Львова — до друзів. Так з’явилася ідея провести масштабну виставку в «Дзизі».

Учасники проєкту видання книжки — група «Поступ 14» (випускники KMBS, які підтримали видання з метою, щоб книжка з’явилася в бібліотеках і закордонних організаціях). Один із них, Андрій Мельник, побачив перспективу в цьому виданні й підтримав проєкт виставки. 

… театр незалежно од того, що він є мистецтво, є одночасно дуже важливим культурним, а навіть і політичним фактором. Особливо у сей момент перебудови всього життя здезорієнтована голова здебільша індиферентного обивателя хапає з преси, мітинґів, виступів організованих груп сі малі, дрібні, але сильні підвалини для своєї нової ідеології. (…) І велику роль у сьому грає і театр. Це для нас, діячів української сцени, дуже важливо. Ми «на посту», на чолі певної сфери, що докидає свої камінці до того, що решта громадянства у других сферах будує. І ми повинні сього не забувати.

Ідея проєкту

Микола Набока:

Історія починається із книжки «Філософія театру Леся Курбаса», на яку я випадково натрапив рік тому. Натоді існувало лише одне її видання 2001 року, підготоване колективом видавництва «Основи». У бібліотеці УКУ знайшовся один примірник, який передали до Харкова, щоб я мав нагоду ознайомитися із виданням. Мене захопили і вразили тексти режисера, у яких він ділиться тим, як бачить світ, Україну, театр, майбутнє; як він пробує це змінювати, як спілкується з акторами, які сумніви він має на шляху.

Ми починаємо нове наше молоде діло з повною свідомістю згоди з собою самими, з вірою в перемогу і з свідомістю, що прориваємо греблю в застояній гниючій воді українського театрального мистецтва, даючи почин до того, щоб колись в його очищених хвилях вільно засіяла стобарвна сонячна веселка вільного творчого духу.

Так народилась ідея перевидання, із якою я звернувся до харківського видавця Олександра Савчука. На початку повномасштабного вторгнення наша робота відтермінувалася десь на три-чотири місяці, потім ми її відновили. І вже в роботі над книжкою, спілкуючися з Діною Чмуж, яка створювала обкладинку, говорили про те, що було би чарівно, якби ці тексти звучали ще якимось іншим чином. Так з’явилася ідея виставки про Курбаса, що базуватиметься саме на книжці. Щоб ми виступили в ролі порталу, крізь який люди можуть спожити написаний ним матеріал. Так ми прийшли до формули майстерні крізь призму особистості Курбаса.

Виставка «Курбас. Майстерні», яка експонується у просторі «Дзиґа», оживляє написане. За словами Миколи Набоки, «Дзиґа» була простором, який тримався в думці, і проєкт саме цієї виставки вдало з ним поєднався і став тією вартісною ідеєю, з якою хотілося прийти в артцентр.

Як війна вплинула на задум

Переживання й виклики, з якими стикається Курбас, дуже схожі з нашими нинішніми. Тож це цінна література митця, який працював у часі турбулентності, зараз це дуже відгукується. Тексти для виставки ми обирали разом із Мариною Куценко, робота тривала близько місяця.

Для відкриття я обирав і структурував тексти, які ми читали, — поезію і прозу. Працюючи над цим я дуже довго вагався, як обрати такі тексти, які б саме зараз промовляли і були почуті. Адже якщо зараз говорити про театральне мистецтво — це буде щось сухе й неживе. Ці усвідомлення мають на багатьох рівнях заходити до глядача — на рівні світоглядному, патріотичному, самоідентифікативному як українця/українки, на рівні глядача як фахівця своєї справи…

Як описує Діна Чмуж, ілюстраторка виставки, — це простір, який захоплював і лякав водночас — такою самою стала робота з ним — цікавою і складною. Особливістю монтажу виставки є масштабність друкованих елементів, які потрібно було виготовляти швидко попри відключення світла та дистанційованість команди.

Виставкова зала розподілена на станції-майстерні, відповідно до поділу МОБу: драмстанція, репертуарна станція, клубстанція, пресбюро… За принципом таких майстерень і проходила праця в «Березолі». Кожну майстерню супроводжує відповідний візуальний ряд — фото- і відео, записи, нотатки й вислови та інші клаптики студійного життя.

Як формувалась експозиція

Діна Чмуж:

Це був серйозний виклик, адже довелося працювати з величезним простором, у якому мені кортіло зробити виставку і раніше, але він лякав мене своєю складністю і розмірами. Водночас, оскільки Курбас і «Березіль» настільки відчутно просторові, нам хотілося, щоби виставка була тісно спрацьована з простором. Аби на повну були використані всі його плюси та мінуси.

Для мене було важливо, щоб виставка була привабливою, щоб вона дивувала. Всією командою вирішили, що їй потрібна інтеракція — щоб людина була безпосередньо залучена.

Важливою особливістю виставки є її інтерактивність й атрактивність — на цьому акцентує Діна. Глядачеві пропонують долучитися до життя театру та зрозуміти хід мислення актора й режисера. Магнітна дошка з дефініціями, бібліотечна станція, написання відгуків, наслідуючи березолівську практику анкетування, акторські позування чи передбачення, наскрізь пов’язані з Курбасом та його театром. А геометричні форми, великі формати й обмежена кольорова палітра створює миттєве враження, перегукуючись із супрематизмом.

Українофільське козако- і побутолюбство далеко не вичерпує наших душевних інтересів. У формах мистецтва традиції старого українського театру зовсім не підходять до нашого репертуарного змісту. Тому хочемо творити нові цінності. А щоб вони були цінностями взагалі, та ще цінностями національними, то мусять розвиватися по змозі самостійно. (…) Ми думаємо, що при обережній роботі ми зможемо досить скоро позбутися всього непотрібного, чого ми почали набиратися у школах та театрах, що зможемо покласти підвалини під щось нове, що свобідно буде поставати. І не хочемо у нашій праці нічим себе в’язати. Хочемо бути вільними від упереджень і шукати тільки своєї правди.

Діна Чмуж:

Одна з перших візій, які зачіпав Микола Набока, — хочемо надихнути Курбасом, а також позбутися комплексу меншовартості й провінційності. Тож мені хотілося, щоб візуал відповідав цій ідеї. Щоб цей простір був динамічний, бо одна з головних наших тез — «Березіль — це рух», тобто простір мав би бути не перевантаженим, а динамічним. Щоб глядач був трішки ошелешений, спантеличений і при цьому щоби йому було цікаво.

Я хотіла апелювати і великими формами, і в обмеженій палітрі. Кольори відсилають до українського авангарду 20-х років, футуризму та супрематизму, бо це стилістика, яка перегукується з нашими настроями. Це не пряме повторення, лише натхненне тією стилістикою. Така форма дає можливість працювати з великим обсягом тексту й інформації. Лаконічність у формах і кольорах, з одного боку, спантеличує, а з другого — структурує.

Самі ж цитати є головними артефактами інсталяції, уважність — головне гасло для її відвідувачів. Слова, ретельно підібрані й прив’язані до тематики та сенси, які залишаються з глядачем після відвідування. Ідеї з багатьох рівнів звертаються до усвідомлення — з боку світоглядного, патріотичного, самоідентифікативного… Митці з 20-х років — часу неспокою, репресій і турбулентності звертаються до нас зараз, до наших життів, рефлексій та викликів. Актуальність звернень вражає, а бунтарських дух і роздуми про розвиток українського мистецтва знаходять відголоски в сучасності.

Про роботу з текстами Курбаса, їхньою візуалізацією

На виставці використані цитати Курбаса, які уособлюють кожну із майстерень, а також є такі, що їх доповнюють. Загальна структура виставки і візуальне оформлення кожної макетної станції-майстерні є рефлексивним до сценографії «Березолю».

У мерчі (закладинках, листівках, торбах) є певні ігри. Наприклад, «ми є мікрокосмос» — я намагалася якось опрацювати фразу так, як я її відчуваю, у постерах. Або, наприклад, цитата «ми є стим» — вирішили, що зобразити це на торбинці буде занадто самовпевнено, тож втілила задум на листівці, підібравши одну з фотографій «Березолю». Це вже моє компонування — як цитати, так і фотографії.

Попри технічні перешкоди та складнощі праці у воєнний час, Харківському ЛітМузею та резиденції «Слово» вдалося реалізувати виставковий проєкт: «поки ворог думає, як нас зламати, ми думаємо, як продовжувати мистецьке життя, розвивати культуру і не падати духом», — ділиться Діна Чмуж.

Особливості монтажу виставки

Спочатку планували, що я малюватиму на стінах, а далі будуть вклеюватися фотографії і текст, але ми дізнались, що маємо максимум три дні, а на це потрібен був тиждень, прийняли рішення робити все з оракалу. Це було складно, тому ми працювали разом із монтажером.

Процес також ускладнила нерівність стін, адже головною «фішкою» виставки є геометрія та чіткість форм. Це був виклик з освоєння простору не тільки на етапі макетування, а й на етапі монтажу також.

Інші артефакти виставки:

  • інтеракції, магнітна дошка, книжки, візуальний ряд загалом;
  • дві відеороботи:

Міші Правильного — зібрана з цитат зі щоденника Курбаса,

відеоарт, де за основу взято фотографії «Березолю», сценографії, акторів;

  • також є музейна станція, де можна ознайомитися з експонатами Літературного музею, які представлені лише на екрані.

Мусить прийти нове покоління, сильне волею і індивідуальностями, що, як непотрібне шмаття, викине з театру весь мотлох традиції, шаблону, нутра і безграмотності, перед якими наші плосколобі патентовані громадяни курять фіміами

Читайте також книжкові добірки переможців Пулітцерівської та Букерівської премій в українському перекладі

Інсталяція, як і сам «Березіль», буде цікава не лише театралам — як фахові знання, так і перехожа зацікавленість співставна з нею. Це можливість збагатити свої знання про мистецькість 20-х, віднайти щось персонально важливе з книжки та з виставки або ж уперше зустрітися і познайомитися із постаттю Курбаса. Надихнути творити і діяти, пройняти енергією руху вперед покликана пророблена праця.

Микола Набока:

Лейтмотив проєкту

Для мене особисто як Миколи Набоки, а не як представника команди, — із самого народження ідеї проєкту в голові була теза «я хочу, щоби ця робота надихнула людей творити і діяти».

Чим Курбас і МОБ цікаві широкому загалу

Ми фокусувалися на тому, щоб виставка була доступною для багатьох різноманітних груп. Аби людина, яка є абсолютно незнайомою з постаттю Курбаса, людина, яка щось чула про театр і вважає, що готова споживати контент цієї тематики, і фахівець, який знає про це багато, змогли знайти щось для себе.

На що відвідувачам варто звернути увагу

Діна Чмуж: Цитати Леся Курбаса звучать свіжо. Коли уважно вчитуватися в них, вдумуватися, то вони можуть дуже багато дати. Наприклад, дивлячись на станцію з бібліотекою, можна отримати яскраве, хоч і короткочасне враження.

Також мені подобається магнітна дошка — гра з визначеннями Курбаса.

У виставці присутні речі, які працюють на різні рівні глибини. Мені цікавий відеоарт, захоплює цей опрацьований рух.

Тут кожен знайде для себе найцікавіший момент, головне — бути уважним.

Опишіть одним реченням внесок «Березолю» в українську культуру

Микола Набока: «Березіль» — це про постійний рух уперед. Про постійний пошук. Пошук себе, свого… Постійний дискомфорт. Як казав Микола Хвильовий — «нехай живе дух неспокою!».

Реалізм, навіть не доведений до кінця, ця найбільша протимистецька поява наших днів, всевладно запанував у театрі і паралізує всякий його творчий відрух. Акторам, тобто бездарній масі акторській, з ним вигідно.

Фото надані організаторами

Рубрика: Long talk, Портрет
Facebook
Telegram
Twitter