До повномасштабного вторгнення Тамара Сафарова жила в Києві. 24 лютого рятувалася від війни в Житомирську область, до батьків хлопця, де перебувала до травня.
Ілюстраторка розповіла, як через повномасштабне вторгнення змінила зайнятість, як у неї виникла і з часом трансформувалась ідея проєкту «Листівки з України» та як їй вдається за допомогою своїх робіт привертати увагу до російсько-української війни.
Як виник ваш інтерес до малювання?
Я малюю з 2020 року. До повномасштабного вторгнення росіян 12 років працювала в іншій сфері — як бухгалтерка та фінансова директорка. На момент повномасштабного вторгнення росії обіймала посаду фінансової директорки студії звукозапису. Та бізнес зупинився, команда опинилася хто де — у сховищах, без доступу до техніки, клієнти також. Рекламний бізнес на паузі.
У перші дні я взагалі не розуміла, як бути і що робити. Потім потроху почала думати, як мої мистецькі роботи можуть допомогти мені та країні в цей час. І створила проєкт із листівками.
З початком повномасштабної війни перейшла із фінансового бізнесу у творчий, адже я завжди розвивала ці напрямки паралельно. Тому що фінансову професію здобула за рекомендацією мами, а творчість — це те, до чого завжди прагла душа. Зараз зрозуміла, що немає коли відкладати життя на «потім» і думати, що пізніше займусь тим, що хочеться, а поки робитиму те, що «потрібно».
Тож позитивним зрушенням у цей непростий час для мене стало те, що я нарешті почала жити тут-і-зараз й активніше займатися власною творчістю. Це додає мені сил і заразом допомагає навколишнім. Приємно знати, що багатьох людей я надихаю своїм прикладом.
Коли у 2020 році я почала активно малювати, робила це тільки у вільний від основної роботи час. У вихідні просувала проєкти і продумувала, що б я хотіла робити, багато навчалася.
Під час війни кожен день не схожий на інший. Буває так, що взагалі немає сил ні до чого. А в дні, коли трошки більше енергії я натхненно працюю. Я вірю, що маленькими кроками, діями, думками ми можемо досягти чого хочемо. Можливо, це захисна реакція на стрес, але я малюю майже щодня від 24 лютого, навіть коли дуже тяжко, щоб відволіктися від думок.
Надалі я хотіла би сконцентруватися лише на творчості. Шляху назад для мене немає.
Як з’явилася ідея «Листівок»? Як вона трансформувалася під час повномасштабної війни?
Проєкт із замальовками «Листівки з України» спершу був задуманий так, щоб сумістити подорожі зі знайомством з українськими містами й селами. Я люблю подорожувати, й лише у 2021-му, під час епідемії ковіду ми з моїм хлопцем відкрили для себе автомобільні подорожі Україною. Я вирішила відвідувати якісь цікаві місця і створювати листівки з ними. Але це мали бути зовсім інакші листівки, створені з іншою метою. Планувала реалізувати цей проєкт цієї весни.
Техніка в листівках теж мала бути іншою — акварель. І я уявляла, що малюватиму на планері. Тобто знаходитимусь у певному місці й виділятиму якусь годину, щоб створити листівку.
Але почалася війна. З новин дізнавалася про все більше і більше пошкоджених населених пунктів, про зруйновані пам’ятники культури та житлові будинки. Деякі наші міста поступово стиралися з лиця землі. І я почала малювати дистанційно, з новин.
Спершу хотіла намалювати всі пошкоджені місця; на початку роботи над проєктом, у березні, їх було 38. Але врешті зупинилася на 24-х. Вийшло символічно — через дату 24 лютого. Як прихильниця символізму я побачила в цьому знак зупинитися, адже цей проєкт видався для мене дуже емоційним.
Чи бували в містах, які зобразили на листівках?
Я бувала в небагатьох із тих міст, які зобразила. Також є дві листівки з Києвом. На одному зображений Майдан Незалежності. Він, на щастя, не постраждав, але зображений у мене як титульне місце України, яке я не могла не зобразити, адже по-особливому до нього ставлюся. На другій листівці зображені телевежа, Київська мала опера на Лук’янівці та Бабин Яр, які постраждали від російських ракет. Вони знаходяться приблизно в одному районі, тож вийшла така локалізована листівка з Києва.
У Маріуполі я, на жаль, також не встигла побувати. Коли малювала листівку про нього, то звісток про драмтеатр ще не було (а він також там зображений). І якраз коли закінчила, прочитала в новинах про те, що з літака скинули бомбу на театр, біля якого був напис «Діти». Мене це дуже вразило, бо я не очікувала, що може відбутися настільки жорстокий вчинок, навіть із боку таких «людей» (якщо їх взагалі можна так назвати). Також мене дуже вразило, як малюнок збігся в часі із цією подією. Після новин про драмтеатр я два дні не малювала. Потрібно було перезавантажитися перед тим, як продовжити проєкт.
Звідки брали матеріал?
Листівки малювала дистанційно — за допомогою фотографій, історичних згадок. Адже не було можливості реалізувати його таким, яким бачила спочатку. Що потрапить на зображення, формували історії кожного з міст і новини про зруйновані будівлі.
Перед тим, як почати створювати ілюстрацію, я проводила дослідження теми. Зараз і так постійно перебуваємо в новинному просторі — хочемо цього чи ні. А для малюнка потрібно було подивитися, як раніше виглядали населені пункти й пам’ятки, і яким є місто зараз. Це було непросто.
У мене не було єдиної стратегії того, як я обирала символи міст, що потрапили на зображення. Я йшла за відчуттям, за інформацією, яка мені траплялася, і наштовхувалась на подальші метафори. Наприклад, я ніколи не бувала в Мелітополі, але дізналася, що поруч із ним є природна пам’ятка — Кам’яна Могила, — а також, що Мелітополь здавна був грецькою колонією. Назву перекладають із грецької як «медове місто». Тож з’явилася ідея це поєднати: так я намалювала Кам’яну Могилу у вигляді бджолиних сотів.
Ідея зобразити на листівці з Уманню хасидів виникла одразу, оскільки це доволі знакові персонажі для цього міста, як і місто також є знаковим для цієї спільноти. Тож аби зробити його ще більш упізнаваним для міжнародної спільноти, я створила саме таке зображення.
Із Харковом я створила два зображення, бо із цим містом дуже багато пов’язано. На одному з них я зобразила квітучі абрикоси. Ці дерева й атмосфера в період їхнього цвітіння в Харкові мають велике значення для моєї подруги. У Харкові я, на жаль, не була і не встигла побачити цю красу. Але з її емоцій і слів вирішила намалювати саме їх.
Після перемоги я б хотіла насамперед відвідати Харків, Чернігів і Маріуполь.
Як презентували проєкт в Україні та за кордоном?
Я зіткнулася з тим, що наші вітчизняні бізнеси, які працюють з ілюстраторами, насторожено ставляться до пропозицій співпраці. Можливо, це пов’язано з тим, що для них я нова людина, або із загальною ситуацією на ринку.
Та із закордонними компаніями мені легше домовлятися про партнерство й колаборації. Мені вдалося привернути увагу міжнародної спільноти до проблеми війни в Україні за допомогою листівок.
Використовуючи всі доступні інструменти, я також розмістила колекцію NFT із 13-ти зображень серії. Майже всі будівлі та місця з листівок уже не існують у фізичному вимірі, проте за допомогою технології NFT у мене є можливість увіковічнити їх. Існуючи в метавсесвіті, ці образи наших міст мають нагадувати про незламність українського народу.
Мої друзі, які живуть у Берліні, домовилися про продаж паперових листівок у магазині та у просторі для українських біженців. Цей простір відкритий українцями для українців, щоб вони могли комунікувати та підтримувати одне одного. Там же 7 квітня й відбулася перша моя виставка (і взагалі саме цих листівок). 50 % із виторгу я жертвую у фонд відновлення інфраструктури України.
Також мої листівки можна придбати у Штутґарті, у Німеччині. Зі мною зв’язалися митці з місцевої спільноти, які вирішили допомогти з реалізацією. Німці виявилися відкритими до допомоги, тож запропонували всі витрати на друк і доставку взяти на себе. У такий спосіб вдалося зібрати більше прибутку для мене та на благодійність.
Продажі з виставки в Штутґарті показали гарні результати, ми з партнерами зробили внесок у Фонд відбудови пошкодженої інфраструктури та майна.
Можливо, пізніше створю серію листівок із зображеннями, який вигляд мають міста вже після перемоги і реконструкції.
Над чим працюєте зараз?
Зараз я працюю над коміксом про канабіс. Україна переможе у війні, але на всіх нас чекають важкі психологічні наслідки сьогоднішніх подій. Ймовірність посттравматичних стресових розладів зростає під час війни. Водночас після травми можуть виникнути інші проблеми. І канабіс може бути джерелом зцілення для нашого суспільства.
Сьогодні для лікування розладів після війни щонайменше шести мільйонам людей в Україні знадобляться препарати на основі медичного канабісу, вважають у МОЗ. Але українське суспільство все ще вороже до нього ставиться.
Я переконана, що ми повинні говорити про ці питання, щоб допомогти вирішити проблему. Знання — це сила, але заборони та інтелектуальний гніт ведуть нас до застою. Звичайно, як і кожна корисна річ, вона може бути використана для шкоди, якщо ви не знаєте, із чим маєте справу. Ось чому нам потрібні додаткові вивчення та наукові дослідження.
Мета мого коміксу — коротко познайомити читачів із деякими напрямками, у яких канабіс може бути корисним і цілющим, і спонукати їх до критичного мислення.
Також я працюю над серією картин олією з персонажами за мотивами українського фольклору. Наша культура — безмежна колиска ідей, і я бачу однією зі своїх місій знайомити світ із нею, паралельно заглиблюючись і сама.
У планах також почати працювати як тату-майстриня. Я давно люблю цей вид мистецтва, а війна навчила жити тут-і-зараз, тому час настав!
Фото та зображення надані героїнею
