«Бабай», починаючи з 2019 року, — регулярний гість і учасник літературних та мистецьких фестивалів. Діяльність проєкту розширилася до багатьох рубрик: публікація збірок, запис подкастів і аудіокниг, проведення конкурсів оповідань. А ще — започаткування першого в Україні часопису жахів — фензину «Бабай».
Як вдалося згуртувати довкола себе горор-спільноту — розповідає співзасновник платформи «Бабай» і чинний військовослужбовець Дімка Ужасний.
Коли ти зацікавився горором і чому? Який автор надихнув?
Горор переслідує мене з ранніх літ, оскільки я — дитя пострадянської епохи, і весь той шквал кінематографічного жаху, втілений у червоному Плімуті-вбивці, клоунові з дикою посмішкою, Фредді Крюґері зі шкіркою overcooked чи зловісному Бобові, що закатрупив Лору Палмер, вливався в мою податливу свідомість поряд з українськими казками, сповненими потворних істот, убивств, катувань, інцесту та інших цікавих речей.
Безпосередньо в літературному плані з першими жахами я дійсно познайомився на сторінках збірок казок. А виокремив горор як окремий жанр, мабуть, у студентські роки, коли почав штурмувати книжкову барахолку на одеському Куликовому полі.
Приблизно за рік я перечитав усього Стівена Кінґа, якого знайшов, — у м’яких обкладинках, із паршивими перекладами, але це був мегабум у моєму житті, зокрема букіністичний. Я виріс у селі, і подібної літератури в місцевій бібліотеці не було (окрім, хіба, містики Гоголя). Тож початок нульових не просто відкрив мені світ зарубіжної горор-літератури, але й зачепив певні тумблери, що відповідають за потяг до творчості.
Я з дитинства писав оповідання й казки, — ці зошити й блокноти досі зберігаю, — проте це було, імовірніше, фентезі. А після Стівена Кінґа і Клайва Баркера я подумав, що хочу писати щось подібне. Забігаючи наперед — жодного твору-омажу на Кінґа в мене немає, очевидно тут підкрався Баркер і зайняв крісло пілота.
Окрім згаданих панів, які особисто для мене є жахокоханням усього життя, я познайомився також із багатьма творцями горору, зокрема екстремального. Річард Лаймон, Джо Лансдейл, Роберт Маккаммон, Дін Кунц, Поппі Брайт, Бентлі Літтл — саме ці люди вплинули на те, що Дімка Ужасний у вузьких колах позиціонується як автор «чорнухи».
Водночас я перечитав багато фантастики й фентезі — наприклад Роджера Желязни, Гаррі Гаррісона, Гарлана Еллісона, і купу всілякого російського шлаку, на якому навіть зупинятися не стану.
Відтоді й аж до сьогодні 80 % того, що я читаю, — горор і суміжні жанри. І це залежність на все життя.
Як саме виник проєкт «Бабай»? Чому така назва? Хто його творці, з якою метою створювали? Розкажи про діяльність спільноти.
У 2015 році персонаж на ймення Дімка Ужасний тусувався у клубі українських любителів Стівена Кінґа, приколювався з учасників, але одночасно здобув славу місцевого знавця жахів. Тоді до мене звернувся запоріжець Валентин Москівець і запропонував спільно адмінити новостворену спільноту «Крамничка жахіть».
Ми публікували новини, цікавинки, відгуки, що стосувалися жанру горор, і через рік дійшли думки видати збірку оповідань, яка силами спільноти побачила світ у 2016 році, наробила фурору. А вже наступного року вийшов другий том. Планів було багато, проте, як і в багатьох інших творчих колективів, через неузгодженість і різне бачення подальшого розвитку спільнота припинила свою діяльність.
Однак за цей час сформувалося певне ком’юніті, я познайомився з купою однодумців, і мені жаль було отак кидати все, опускати руки. Тому я вирішив створити такий проєкт, що відповідав би моєму власному баченню і зацікавив би широку аудиторію. А саме: україномовну платформу з розгалуженою діяльністю, яка охоплювала би найширші сфери жанру. Осередком цього мав стати окремий сайт, який, на відміну від сторінок у соціальних мережах, консолідував би в собі всі необхідні елементи, властиві крупному культурному фендому. Я разом з Андрієм Лозінським, що так само адмінив «Крамничку жахіть», і Сергієм Мазуренком, який, окрім любові до жахів, має надзвичайний талант до програмування, вирішили створити такий сайт і почали розробляти концепцію.
Назва з’явилася сама собою — одного разу «Бабай» прийшов у мою голову і відтоді не полишав її. Як потім виявилось, назва вдала, адже, крім лаконічності та візуальної привабливості, містить у собі посилання до фольклору, що сприяло впізнаваності й миттєвій адаптації у фанатському середовищі.
Через приблизно пів року сайт було представлено спільноті, і відтоді понеслося. Минулого липня ми святкували вже четверту річницю з дня заснування, і, проаналізувавши свою роботу, дійшли висновку, що проєкт перевершив усі наші сподівання. Так, мінялися адміни, приходили і йшли постійні кореспонденти сайту, але кістяк і основна концепція завжди була сталою.
Ми створили майданчик, до якого могли залучитися абсолютно всі. Огляд фільмів, книжок, цікаві статті, підбірки, навіть огляди музичних альбомів — контент сайту творився руками фандому, і це те, чим я найбільше пишаюся. А ще ми об’єднали в цьому проєкті купу талановитих і прекрасних людей — від художників до письменників.
Ми залучилися підтримкою видавців, блогерів, журналістів. «Бабай», починаючи з 2019 року, регулярний гість і учасник Форуму видавців, Мистецького Арсеналу, Запорізької толоки, Comic Con Ukraine, інших великих і малих літературних та мистецьких фестивалів. Наша діяльність розширилася до багатьох рубрик: ми публікуємо збірки, записуємо подкасти й аудіокниги, проводимо конкурси оповідань, започаткували перший в Україні часопис жахів — фензин «Бабай».
Так, жахи в Україні поки не надто мейнстрімний напрямок, тож «Бабай» ще досі може називатися андеграундним проєктом, проте з кожним роком попри епідемію ковіду, війну, фінансову нестабільність тощо ми продовжуємо вперто торувати цей шлях і підкорювати нові вершини.
Розкажи про збірки спільноти і тернистий шлях самвидаву. Хто з сучасних українських письменників дебютував завдяки «Бабаю»?
Оскільки ми вже мали деякий досвід у виданні збірок, то першу бабайську книжку робили з урахуванням недоліків і переваг двох «крамничанських» збірок. Найперше — вона мала бути у твердій обкладинці й добре відредагована. Ми традиційно запросили Ірину Гуріну, яка малювала ілюстрації, а в Сергія Крикуна взяли арт для обкладинки — це був ловець снів, який видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» необдумано забракувало для однойменного роману Кінґа. Гадаємо, наша обкладинка вийшла крутішою.
Формували збірку «Бабай. Перший кошмар» із творів, які були надіслані на конкурс до 70-річчя Стівена Кінґа. Ми організували прийом творів у спільноті «Стівен Кінґ. Український клуб» і планували видати збірку, проте конкурс не завершився, а доля творів деякий час була невідомою.
Проте «Бабай» реанімував конкурс і найсильніші оповідання відібрали для дебютної збірки. Також були запрошені гедлайнери — Олексій Жупанський і Володимир Аренєв, і перекладений твір «Голос у темряві» відомого автора горору Вільяма Гоупа Годжсона. Так, ми вирішили окрім українських авторів друкувати також оповідання світових майстрів, наприклад, у другому томі «Крамнички жахіть» є «Жовтий знак» Чемберза. Примітно, що він вийшов практично одночасно зі збіркою Чемберза у видавництві Жупанського, причому переклад нашого Андрія Лозінського виявився не гіршим.
Самвидав — це важкий шлях для новачків, проте весь процес — від відбору творів до верстки, дизайну, друку ми пройшли гідно, і в цьому нам допомагали люди, знайомі з індустрією. Малювали ілюстрації, верстали, редагували ентузіасти, наші друзі, які загорілися ідеєю появи цієї збірки на світ. Сподіваємося вийти на той рівень, коли зможемо наймати людей за гроші, але для цього, звісно, треба або стати видавництвом, або щонайменше зайняти свою нішу на ринку і продавати збірки накладами, достатніми для оплати праці залучених людей.
На презентацію «Першого кошмару» прийшло чимало людей, чого ми не очікували. Стояли навіть під стінами, бо стільців усім не вистачило. Це був нечуваний успіх для маловідомого нішевого проєкту. Але ми вкотре переконалися, що віра в те, що ти робиш, взаємодопомога і любов до жанру роблять свою справу.
В Україні є сильні автори горору, і «Бабай» втішений можливості співпраці з ними. Не скажу, що саме ми підготували когось до дорослого життя, проте багато авторів, які писали для «Бабая», незабаром видали сольні книжки. Це Євген Лір, Світлана Тараторіна, Володимир Кузнєцов, Остап Українець, Артем Поспєлов, Сергій «Колос» Мартинюк та інші.
Окремо хотів би згадати наш фензин. Перший випуск вийшов на початку 2021 року, і це справді важливе явище для горор-спільноти. Адже ми зробили спробу запустити часопис суто для поціновувачів жахів — зі статтями, оглядами, цікавинками.
Фензин № 1 містить інтерв’ю та оповідання Джона Ширлі — одного із засновників жанру кіберпанк та автора сценарію до «Ворона-месника» з Брендоном Лі. Ми переклали оповідання Джона Раффаловича та Огюста де Вільє де Ліль-Адана. Там є огляди франшиз, оповідання від українських авторів, навіть комікс — «Бабай» створив непересічний продукт і готовий його випускати далі, хоча умови для цього не надто сприятливі.
У наступному номері ми познайомимо читачів із британцем Адамом Невіллом, за романом якого Netflix зняв крутий горор «Ритуал». Буде інтерв’ю та переклад оповідання.
Як саме відбуваються бабаївські конкурси? Що дає конкурс автору-початківцю? Які тексти перемагають?
Конкурси — окремий предмет гордості «Бабая»: ми створили з нуля автоматизований майданчик для проведення конкурсів оповідань і проводимо їх двічі на рік, починаючи з 2020-го: конкурс супер короткої прози «Число звіра» — до 666 слів, та більших творів — до 60 тисяч знаків із пробілами.
Найголовніша перевага нашого майданчика — простота: ви реєструєтеся на сайті й «Кібербабай» далі працює за вас. Завантаження творів, голосування, коментування — усе максимально спрощено, при цьому конкурс має привабливий інтерфейс і купу цікавинок, як-от рандомні аватари й нікнейми, які вам присвоює система.
Ми дали людям можливість не лише взяти участь у конкурсі, але й знайти однодумців. Увесь час, поки триває конкурс, флудилка не вистигає. Виявляється, у нас сила-силенна авторів горору, і потрапляючи на конкурс, вони відчувають себе серед своїх.
Обмін досвідом, спілкування, жарти і дуркування, коментування творів — це, власне, те, заради чого створено майданчик. Так, ми маємо з того свій зиск, адже відбираємо вдалі твори для своїх проєктів, і беремо «на олівець» талановитих авторів, проте фідбек від конкурсу неймовірний — нас засипали подяками й позитивними відгуками.
Люди перестали писати «в шухляду» і почали отримувати поради, заводити знайомства, підвищувати рівень письма. І це все відбувається в умовах тотальної анонімізації конкурсу! Після завершення — будь ласка, обмінюйтесь контактами, але у процесі модератор суворо відстежує дотримання анонімності авторами і карає дискваліфікацією у випадку порушення правил.
Рецепту твору-переможця не існує. Часто до фіналу проходили твори, які викликали скептичну насмішку в авторів, і тут свою роль грає самосуд.
Так, у нас автори не лише грають, а й судять одне одного. З метою недопущення підігрування й шахрайства, ми ввели на конкурс суддів — адмінів «Бабая» та запрошених гостей. А втім, фінал часто доволі різноманітний, проте найчастіше це справді найсильніші твори, і багато з них зрештою потрапляють до наших друкованих видань або аудіокниг.
Перша збірка «Бабая» містить присвяту Стівену Кінґу. Він надихає українських горористів? Які в тебе стосунки з його творчістю? Який текст Кінґа — найулюбленіший?
Присвята Стівену Кінґу з’явилася сама собою, можливо, через обкладинку з ловцем снів. Що можна сказати про нього, аби не повторюватися? Це ікона для авторів, і багато з нас почали писати саме завдяки йому. Прекрасний оповідач, потужний психолог, щиросердний і адекватний чоловік — Кінґ заволодів серденьком не лише любителів жахів, а й більшості читачів, які одного разу відкрили хоч одну його книжку.
Ми виділили окремий аркуш для портрета Стівена, який намалював Сергій Крикун, зробили йому присвяту — і все. Сподіваємося якось відправити йому «Перший кошмар» поштою. Можливо, у цьому нам допоможе його син — письменник Джо Гілл, із яким ми мали чудову розмову онлайн на каналі Фантастичних talk(s).
Ця сімейка не просто талановита в письмі, вони активно підтримують Україну. Почитайте хоча б твіттер Стівена, — це неймовірно!
The Ukrainians are kicking some ass today.
— Stephen King (@StephenKing) September 9, 2022
SLAVA UKRAINI!
World to Russia: Get the fuck out of Ukraine. It’s not your country.
— Stephen King (@StephenKing) October 6, 2022
Я вже казав про свою любов до Кінґа, проте найголовніше, що він мені дав, — не просто задоволення від художньої прози, а певний світогляд та філософію. У нього добро завжди перемагає зло, навіть попри нещасливий фінал. Він добряк, пацифіст і щирий християнин, хоча у своїх творах часто губить людей пачками. Кінґ пише не про монстрів та вбивць — він описує суспільство, причому не лише американське, а людство взагалі. Саме тому він — Король.
Важко назвати улюблені твори Кінґа — я люблю навіть його передмови до книжок. Серед романів відзначу «Мізері», серед повістей — збірку «Серця в Атлантиді», серед оповідань — «Джонт». Це речі, які викликали в мене палкі емоції, — а мене важко вразити, зважаючи на товсту шкіру після прочитання й перегляду купи горору. Окремо виділю темне фентезі — сагу «Темна вежа», яку я перечитував неодноразово.
Розкажи про нову збірку «Бабая», яка має вийти друком незабаром. Чим вона особлива?
На жаль, наші сподівання щорічно видавати збірку не справдилися — ковід, економічна криза, а далі — війна. Увесь цей час ми працювали, планували, обговорювали, проте всі бабаї — самозайняті люди з родинами, обов’язками, декому довелося кинути домівку, дехто служить у Збройних силах.
«Перший кошмар» вийшов 2019 року, аж у 2021 — перший том фензіну «Бабай», і от надворі 2023, країна б’ється з недоімперією, все змішалося й посипалося — але верстка збірки добігає кінця. Ми практично впевнені, що цього року вона побачить світ, і це буде не завдяки чомусь, а всупереч усьому, як казав мій друг Макс Кідрук. До речі, оповідання Макса, написане спеціально для цієї збірки, вже було перекладено польською й угорською мовами, а ми все верстаємо.
Формувалася збірка за результатами великого конкурсу на сайті «Бабая» — «Кошмар триває». Ми відібрали п’ять крутезних оповідань і традиційно запросили досвідчених авторів написати оповідання спеціально для збірки. З анонсованих — це Павло Дерев’янко (трилогія «Літопис сірого ордену»), згаданий Макс Кідрук, який написав оповідання «Ближче всіх до плюса», події якого відбуваються у всесвіті «Нових темних віків», що феєрично стартували на початку року, Оксана Ковальчук із потужним фолк-горором «Медоїди», Світлана Тараторіна з оповіданням «Дім у степу», який став предтечею до великого сольного роману «Дім солі».
Також невеличкий інсайд: у збірці буде готична повість — «Кармілла» Джозефа Шерідана Ле Фаню, яку переклала Анастасія Квіткова. Вже під час підготовки до верстки ми дізналися, що цей невеликий твір вийде окремою книжкою в іншому українському видавництві. Історія із «Жовтим знаком» повторюється, але така вже, мабуть, наша доля. Хоча це також може свідчити і про те, що ми тримаємо руку на пульсі й звертаємо увагу на важливі й очікувані твори.
Збірка, як і «Перший кошмар», буде присвячена видатному митцеві в жанрі горор — цього разу Джону Карпентеру. І звісно, вона буде концептуальною, проте змісту творів це не стосуватиметься.
На мою думку, друга збірка буде потужнішою за першу — як за складом авторів, так і за якістю оповідань. Також ми з усією відповідальністю підійшли до роботи й залучили професійних редакторку та верстальницю. А Іра Гуріна створила для нас десять прекрасно-моторошних ілюстрацій та намалювала обкладинку.
Якими авторами варто надихатись тим, хто прагне писати горор? Які автори, не аж відомі в Україні, як Кінґ і Лавкрафт, можуть зацікавити поціновувачів жанру?
Я вже згадував авторів, які безпосередньо вплинули на моє бажання писати. Проте мій читацький багаж набагато об’ємніший — я читаю з трьох років, і відділ дитячої та публічної літератури у шкільній та сільській бібліотеках навряд чи мав такі книжки, які не обмацали мої липкі пальчики.
Спершу я пораджу читати багато, причому різних книжок. Українська класична література багата яскравими прикладами творів, які за певних умов могли б називатися жахами. І я маю на увазі не лише готичну прозу чи народну творчість. Володимир Винниченко, Архип Тесленко, Іван Франко, Григір Тютюнник, Валер’ян Підмогильний — це мої перші вчителі й наставники.
Щодо того, як саме налякати читача — порад може бути сотня, або їх не буде взагалі. Читайте Кінґа, Лавкрафта, Баркера, читайте трилери й соціальні драми, збірки оповідань і великі романи, читайте фентезі та наукову фантастику, дивіться цікаві фільми, грайте в настільні ігри. Будь-що може надихнути на створення містичного, готичного, чи просто трешового твору.
Щодо авторів, не надто відомих в Україні, то є певний список, який ми з бабаями не втомлюємося вкидати в інфопростір, і навіть самі щось робимо задля їхньої появи українською. Віддано очікуємо на переклади Клайва Баркера, Роберта Маккаммона, Енн Райз, Юна Айне Ліндквіста, Елджернона Блеквуда, Ремзі Кемпбелла, Томаса Ліґотті, Джюнджі Іто, тягнемо до фензину «Бабай» Джона Ширлі й Адама Невілла (оповідання першого є в дебютному номері, другого — буде у прийдешньому другому номері). Ми хочемо більше Джо Гілла, Дена Сіммонса, Діна Кунца, Томаса Олде Хьовелта. Я особисто палко чекаю на збірки й романи одного з улюблених авторів — Джо Лансдейла.
Який горор пишуть українські письменники? Які теми обирають? Кого б ти порадив почитати?
Письменник Андрій Кокотюха неодноразово зазначав, що він, як поціновувач горору, не надто задоволений рівнем українських жахів.
Мовляв, автори не слідують канону, а вправляються в написанні химерної прози чи то пак вірдфікшну. На думку пана Андрія, горору притаманні конкретні рамки і критерії, і якщо ви пишете не про будинок із привидами або саспенс по ходу оповіді нагнітається не за лекалом «Відьми з Блер», то на полицю горору вам зась.
Не мені сперечатися з автором майже сотні книжок, проте зазначу, що горор, як і будь-який інший жанр, трансформується, змінюється, набуває нових сенсів і форм. Нас уже не лякає наївний стиль Мері Шеллі чи лавкрафтіанський жах, який н е м о ж л и в о о п и с а т и.
Природно, що людину XX століття лякають дещо інші речі, аніж людину сто років тому. Ми пережили часи панування містичних горорів, потім слешерів, баді горорів, далі прийшла епоха «інтелектуального» жаху. Бувайте, скрімери!
Пост горор або elevated horror наразі збирає вершки. Я не дивуюся, що є противники цієї течії, адже це та ж сама «Міталіка», яка продалась!» після виходу «Чорного альбому». А насправді це органічні зміни, які неминуче супроводжують глобальні події в суспільстві.
Українські автори наразі перебувають на перехресті, оскільки через відсутність комерційної зацікавленості видавців вимушені йти наосліп, тому поряд із класичними сюжетами ми маємо жанрові експерименти. Проведені нами конкурси дають певне уявлення, про що пишуть наші горористи, і це навряд чи можливо підвести під певні рамки, що мене особисто тішить. Я люблю різноманітність.
Від канону до шаблону — один крок. Не бійтеся експериментувати зі словом та стилем, якщо це гарна історія, вона знайде читача.
На конкурси нам присилають містику, слешери, чорну комедію, у фаворитах — фолк-горор. І фінальна десятка завжди буяє різноманіттям. Серед цих творів ми знаходимо перлини та намагаємося їх обробити. Основним недоліком авторів є тяганина однотипних сюжетів, ґвалтування міфологічних персонажів, відсутність стилю, а також розуміння, що завдання горору — налякати, а не викликати іспанський сором.
Можу впевнено назвати не менше десятка цікавих авторів, проте виокремлю тих, від кого чекаю сольних романів і збірок: Олексій Жупанський, Володимир Кузнєцов, Володимир Мінін, Оксана Ковальчук, Дмитро Дерев’янко.
Хто в Україні видає горор? Які є складнощі у процесі видання горор літератури? Адже у нас чомусь не аж багато горору, але це — один із комерційно успішних жанрів у світі.
Ця тема годиться для окремої дискусії, тому мені важко буде в кількох реченнях окреслити стан видання горору в Україні. Коротко — ситуація не надто втішна. Якщо у світі це — комерційно успішний жанр, то в нас — маргінал. Підґрунтя цієї проблеми — далеко в минулому.
Ми втратили цілий пласт авторів, котрі могли б залишити нам надбання — від готичного роману до соціального горору. Радянський соцреалізм вважав жанрову літературу такою, що розбещує, а містику/жахи — й поготів. Тому в нас відсутня тяглість процесу.
Ми продовжуємо справу одиниць, хоча перспективи є. Трилери й фентезі вже доволі популярні, прийде час і горору. Цьому неабияк сприяють ентузіасти та окремі видавці. Хвала «Видавництву Жупанського» за серію «Готична проза», точково працюють «КСД», «Богдан», «КМ-Букс», видавництва коміксів. У нас бракує нішевого видавця, який узявся б за горор, причому як зарубіжний, так і вітчизняний. Хоч бери та створюй видавництво «Бабай»!
Горор існує на перетині жанру. Він може мати фантастичний елемент чи не мати, може бути соціальним чи містичним, кривавим чи психологічним. Кінґ теж грається з піджанрами, експериментує з формою. Який піджанр тобі найближчий і чому? Які горор романи від українських авторів ти хотів би бачити надрукованими?
Рецепт успішності Стівена Кінґа — у майстерності оповідача. Якщо ви пишете цікаву захопливу історію, то не дуже важливо, який у неї фон — постапокаліптичне місто, будиночок у засніженому лісі чи безмежжя космосу.
Особисто я полюбляю горори з елементами містики, приваблює окультизм, одержимість, древні боги та демони. Фолк-горор займає особливе місце в моєму серці, причому це найперспективніший напрямок наразі. Люблю екстремальні жахи, хоча слешери не надто полюбляю: насильство має бути інструментом, а не самоціллю.
Оцінюючи ринок із позиції свого скромного досвіду, можу зазначити, що є шанси бути опублікованими у тих авторів, які напишуть цікаву історію, але горор використовуватимуть точково, для посилення сприйняття. Суцільна різанина наразі не «зайде» широкому колу читачів, а особливо зараз, коли війна мордує наш народ по-справжньому.
Не готовий сказати, що зараз актуально видавати жахи, проте історія показує, що після кризових часів наступає епоха розвитку жанрової літератури, яка допомагає людям пережити стрес, адже жахи, котрі відбуваються не з тобою, а на сторінках книжки — терапевтичні.
Можливо, читачі побачать і мою книжку, але для початку переможемо у війні. Як чинний військовослужбовець, маю наразі інші завдання й обов’язки. Але сумнівів у тому, що ми зустрінемося в мирні часи, не маю. Підтримуйте Збройні сили, одне одного, дотримуйтесь інформаційної гігієни, купуйте і читайте хороші книжки.
Як розвивається сучасний горор в українській літературі, яких перекладів нам не вистачає та які нові сенси відкриває література жахів — розповідаємо у спецпроєкті Євгенії Кужавської «Література, яка нас лякає: про горор і горористів».
