Найновіший роман Олеся Ільченка «Sweet світ» вийшов у 2021 році. Він запрошує читачів у світ розкоші та неймовірних пригод, криміналу й гедонізму. А також нагадує, що в житті найголовніше.
Читачів цікавлять пригоди
Головний герой-наратор — Алекс (ми дізнаємося ім’я наприкінці роману, бо воно не має особливого значення) і його дружина Іда переїжджають із Києва до швейцарської Женеви. Цей мотив є автобіографічним, оскільки Олесь Ільченко свого часу теж переїхав із Києва до Женеви через роботу дружини. Двоє персонажів вдало поєднують роботу і відпочинок. У романі автор розповідає про останнє, бо що цікавить читачів більше за яскраві оповіді подорожей, гастрономічних і сексуальних пригод?
Разом із тим, відчайдушний українець потрапляє до італійців із чорного ринку Мікели і Лоренцо в цікавий любовний трикутник. Цією сюжетною лінією автор оповідає про цілком реальні оборудки, про які наслухався свого часу від друзів. Перед нами постають фантастичні пригоди, у які важко повірити, космічні ціни за ексклюзивні товари і жорстокі правила бізнесу незаконного продажу брендових речей.
Особливу увагу як нечесні продавці-покупці привертають росіяни. Ну як же без нашого східного сусіда в найбрудніших історіях… Такий образ російської мафії чи то банд створили самі росіяни, а ошуканство і бажання насолити на рівному місці в них наче у крові. У романі зʼявляється «класична» російська жінка, яка намагається прокрутити власні схеми обману покупців, але протагоніст-українець їх упевнено долає, перехитривши примітивну росіянку.
Життя буває прекрасним
Окремо можна написати про гедоністичну складову книжки: герої постійно подорожують, вони відвідують Італію, Нідерланди, Сейшели і південь Африки, пʼють дорогі витончені вина, харчуються в найкращих ресторанах світу, купують мистецтво й обговорюють наболіле.
Це тло, на якому автор намагається підняти важливі для сучасного суспільства питання, стає подекуди основним героєм і викликає в читача щиру заздрість. Бо часто люди мріють проводити дощові дні не в прохолодній Україні чи Швейцарії, а засмагати на золотому піску екваторіальних островів.
Іноді завдяки нарації та деталізації автора здається, що ти дивишся фільм або сам є наратором, який бачить усю цю красу і розкіш на власні очі.
«В такі моменти закрадається єретична думка, що життя буває прекрасним».
Читайте також: 45 тисяч мішків. Есей Макса Кідрука
Гедонізм чи світ споживацтва?
Життя справді буває прекрасним, а світ — солодким, але чи в момент отримання мільйонного гонорару за продаж колекційної сумки чи вечірки в самої спадкоємиці Медічі? Ні. Світ споживацтва ковтає кожного, хто в нього втрапляє, і врятуватися можуть лише одиниці, лише ті, хто встигає врятувати свою душу й осягнути справжній сенс буття.
«Чому “прості” зустрічі, щирі розмови, погляди близьких людей можуть давати стільки щастя, насолоди, спокою і віри? Мабуть, затишком отієї казкової рукавички, яка наприкінці оповіді не рветься, просто не має права луснути, адже зберігає щирість, коли довкола всі свої й нікому нічого не треба пояснювати, а самому — ніким не прикидатися, бути справжнім…»
Герой Олеся Ільченка лякається того, у що перетворюється наше суспільство і застерігає читачів не втрачати смак справжності. Після багатьох мандрів, пригод і радостей герой раптом усвідомлює, що найщасливішим він почувався в ті моменти, коли його син був поруч, коли він дзвонив із далекої Америки чи бодай просто нагадував про себе світлинами.
Протагоніст-гедоніст-мачо-ловелас раптом зізнається читачам:
«Коли обіймаєш найріднішу людину, особливо після тривалої розлуки, то відчуваєш раптом такий невимовний спокій, таке тепло, що проникає в кожну клітину тіла і робить її знову молодою і здоровою, відчуваєш такі потоки емоцій, що перестаєш подумки давати їм імена, а просто занурюєшся у теплу хвилю щастя і хочеш вічно отак стояти і гладити голову й спину, щоби відчувати рідність, довірливість і злиття з тобою. І не має значення, скільки вам зараз років, скільки їх минуло і скільки тобі залишилося жити тут, в цьому вимірі».
Очевидно, що в підступному світі споживання, примноження і захланності можна легко втрати себе, свою ідентичність і щирість. Але читач у ці холодні зимові вечори, коли крім книжки немає іншої розради, може бодай на секунду відчути на собі теплі хвилі Індійського океану, вдихнути кришталеве повітря Альп, посмакувати найдорожчими винами Франції та Італії.
Зізнаюсь чесно, коли автор розповідав про маленький ресторан поблизу Ватикану, де роблять найсмачнішу пасту з грибами, я пообіцяла собі розшукати його, навіть якщо це просто вигадка автора, — таке місце точно є в сонячній Італії.
Європейське свято життя
Автор вдало зобразив героїв, які живуть у різних країнах. Італійці — гарячі, спонтанні й ризикові, швейцарці — закриті в собі та своєму просторі, німці — працьовиті й педантичні. Але були й українці. І, о нарешті! Вони не бідні родичі на європейському святі життя, а цілком органічна і, я б сказала, необхідна його частина. Українці й українки можуть позмагатися статусами, манерами, знаннями і грошима зі швейцарцями, тому Ільченко, так би мовити, вводить їх (нас) у велику європейську сімʼю, демонструючи це питання як апріорі вирішене й очевидне.
Кожен роман Олеся Ільченка торкається мистецтва в найширшому сенсі цього слова. Він, як справжній гедоніст, детально описує архітектурні стилі, топоніми, цитує класиків світової літератури, але найбільшу увагу приділяє, звичайно, наїдкам. Важко провести паралель між насолодою і зажерливим споживацтвом, тому автор натякає з останніх сторінок, що життя може несподівано обірватися, тому варто жити так, щоб не шкодувати про свій останній день, але памʼятати про справжню щирість.
«Якщо хто-небудь, мандруючи цілий день, прибуде до своєї мети ввечері, то цього вже достатньо».
Ця книжка дозволяє на мить розслабитись, відпустити щоденні клопоти і пуститися в безтурботне турне світом із героями Олеся Ільченка.
