fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
То що з ним не так? Огляд книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки

То що з ним не так? Огляд книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки

Андрій Любка «Щось зі мною не так», на обкладинці: картина Матвія Вайсберга «Санчо. Оммаж Ґюставу Дюре», Meridian Czernowitz, 2022
shchos zi mnoiu ne tak cover - То що з ним не так? Огляд книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Читаю, щоб забувати. І забуваю, щоб жити.

Андрій Любка

 

Збірка есеїв Андрія Любки «Щось зі мною не так» вийшла в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz у розпал війни, коли і видавцям, і письменникам, здавалося б, не до того. Але новина про вихід цієї книжки неабияк оживила і порадувала літературно-мистецьке товариство. Пригадую, схожого шуму навела в травні цього року есеїстична збірка Андрієвого друга, героя багатьох його розповідей Олександра Бойченка. Якщо любите читати есеїстику Бойченка, тоді вам сподобається Любка, і навпаки: зачитуєтесь колонкою Любки, отже читатимете і Бойченка.

А зараз до книжки. Це досить велика за обсягом, але надзвичайно легка в читанні збірка коротких автобіографічних оповідей і роздумів автора про все на світі: від «Улісса» Джеймса Джойса до кравця-рома, який був змушений припинити займатися своєю справою.

 

Рай — це можливість без поспіху прочитати все бажане

 

Процес читання та книжки загалом займають левову частку текстів цієї збірки. Андрій Любка вміє ненав’язливо, проте переконливо рекомендувати своїм читачам те, що любить сам. Насамперед це стосується книжок. На полицях його домашньої бібліотеки зібралися найрізноманітніші автори і твори: від безсмертної класики до нових перекладів, які часто робить сам автор. У гумористичній формі письменник пояснює, чому не читає американську, англійську чи італійську літературу — не тому, що вона погана, чи недотягує до рівня Польщі, Сербії та України, а тому, що це окремий всесвіт, на який потрібно виділити ще одне життя. У роздумах автора на цю тему є доля правди, бо людина не може перечитати за життя всі книжки, які існують у читацькому полі зору.

Саме тому Андрія Любку знають як найкращого в Україні балканіста: він об’їхав цей півострів уздовж і впоперек, вивчив мови народів Балкан, переклав (і продовжує перекладати) відомих і невідомих українським читачам авторів. І навіть присвятив цьому регіону книжку «У пошуках варварів», яка стане потужним важелем упливу щодо вибору країни, у якій ви плануєте відпочити.

Про свій балканський вибір він каже так:

«Краще знати щось одне, але добре, ніж напхатися всього потроху».

Любка не заперечує право людини тягнутися до знань і спроб осягнути все й одразу. Просто для себе він зробив висновок і тепер чітко дотримується цієї позиції.

Саме тому на його книжкових полицях більшість складають балканомовні видання, які вже або от-от вийдуть у перекладі ужгородського письменника і будуть тішити своїм колоритом українських читачів.

Цікавою, а точніше кумедною мені здалась історія про читання «Улісса» Джеймса Джойса. Цей твір очолює канон класичної літератури ХХ століття для гурманів. Якщо ти прочитав «Улісса», то можеш правити розмови про екзистенцію у високоінтелектуальному товаристві. Андрій пише про читання цього грандіозного роману, як про карантинну пригоду, щедро приправляючи оповідь постіронійним гумором.

 

Праця на землі — найкращий антидепресант

 

Досить несподівано, мушу зізнатися, Андрій Любка відкривається в цій книжці своїм читачам як людина, яка щиро ностальгує за природою та землею. Його образ сучасного урбаністичного письменника, чоловіка балконів і бетонних джунглів ламається. Натомість перед нами постає людина, яка втомилася від міського галасу і метушні, яка прагне спокою та умиротворення. А ще — клаптик землі для власного саду, де можна працювати восени й відпочивати влітку.

Про тенденцію повернення до хуторянства (у найкращій конотації цього слова) Андрій говорить послідовно, аргументуючи свої роздуми досвідами передових держав, таких як Америка і Канада.

Напевно, у житті кожної людини бувають миті, коли хочеться залишити інтелектуальні дискусії, ноутбук, забути про дедлайни і попрацювати із землею або просто провести час на свіжому повітрі.

 

Сміх крізь сльози Любки

 

Люди, які читають колонку Андрія на Збручі, добре знайомі з його манерою письма та особливим гумором, притаманним автору цих статей. Героями його есеїв стають відомі поети, художники та музиканти, міста, у яких встиг побувати письменник, а також люди. Прості й неповторні у своїй наївності, красиві незалежно від зовнішнього вигляду, віку і статі, зрештою — справжні, що і визначає їхню неповторність. Дар письменника дозволяє помічати в натовпах непересічних особистостей, навіть якщо такими виявляються люмпени.

Андрій Любка пише про важливе: зміни в суспільстві, кліматі, політичній ситуації світу і в самому собі. Наче намагається зафіксувати час затишшя перед бурею, наче відчуває, що скоро життя всіх нас пожене якимись сюрреальними стежками, як біблійного Агасфера. Письменники, щоб там не казали, шкірою відчувають зміни і найголовніше — фіксують момент переходу від однієї сутності до іншої.

Андрій шукає красу та принади там, куди інші й не дивляться. Наприклад, у ринку:

«Базар і цвинтар — це Ерос і Танатос населеного пункту, десь між ними і треба шукати його серце».

Автор намагається сконденсувати в цій збірці набуту мудрість, ніби підводить риску під важливим життєвим етапом.

 

Мовні втікачі: такі різні у своїй природі

 

До останнього думала, чи писати про це в контексті такої позитивної книжки, як «Що зі мною не так», але якщо автор піднімає мовне питання, то і я не зможу стриматись.

Мене, як щиро закохану у творчість Пауля Целана людину, водночас приємно вразив і боляче штрикнув есей «Біженець, який утікав від себе». Як ви вже здогадалися, з усіх іпостасей відомого німецькомовного поета Буковини, Любка виділяє одну — біженець. Нагадувати біографію Целана не буду, її легко знайти в інтернеті, але феномен утечі від мови і парадоксальне Паулеве тяжіння до неї та пришивання мови до свого організму не залишає людей байдужими і досі. Мова вбивць — мова матері. Андрій Любка цитує «Фугу смерті», слова «Смерть — це з Німеччини майстер» органічно переписуються в нинішніх реаліях у «Смерть — це з росії майстер». І ті, хто говорили однією мовою з сусідом тепер найбільше від нього потерпають. І мусять ставати біженцями у просторі та мові. Лиш є невелика відмінність: у цьому столітті мова вбивць не святкуватиме свій тріумф, бо цей фронт належить боронити кожному свідомому українцю.

 

То що з ним не так?

 

Гадаю, з автором цієї збірки все «так». Він еволюціонує від збірки до збірки, розвивається і робить найкраще, що може зробити письменник — захищає слово, міцно укорінюючи його в нашій свідомості. Завдяки легкості, гумору та відвертості Андрію вдається «достукатися» до читачів і донести їм важливі думки щодо нашої держави, світу та самих себе.

 

Читайте також про досвід письменників, які воюють і волонтерять
Зло має бути покаране: огляд психологічного трилера Ірени Карпи
Олена Лисенко

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
shchos zi mnoiu ne tak cover 150x150 - То що з ним не так? Огляд книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки
То що з ним не так? Огляд книжки «Щось зі мною не так» Андрія Любки
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter