Як серед ортодоксальних прихильників, так і серед в’їдливих недоброзичливців Андруховича знайдеться чимало тих, хто закида́ли у бік письменника один і той самий докір протягом минулих 17 років: де ж його новий роман?! Хоча з моменту виходу «Дванадцяти обручів» у 2003 році світ побачили ще дві книжки автора, які значаться саме як романи, — «Таємниця. Замість роману» (2007) і «паранормальний» роман «Коханці Юстиції» (2018), що, по суті, є вісьмома з половиною оповіданнями, — читацька публіка здебільшого охрестила їх «недороманами» і продовжувала вперто вимагати стовідсоткового і справжнього роману, та ще й такого, щоб ах! І ось він, момент істини.
Більше ніхто не звинуватить Юрія Андруховича в ошуканстві з літературними формами, бо «Радіо Ніч» — це і є той самий — великий, довгоочікуваний, гостросюжетний і стилістично досконалий роман. Тож про що він?
Рок-музика, революція і фінансові махінації
Цього разу письменник гранично чесний зі своїми читачами, вже починаючи з назви. Так, книжка дійсно розповідає про радіо, яке має назву Ніч, оскільки транслює музику та монологи свого автора тільки в нічний час. Етер веде звідкілясь із нульового меридіана загадковий радіоведучий Йосип Ротський, або просто Йос — колишній музикант із вишуканим смаком. «Претензійний гібрид Бродського і Рота», — зазначає автор. Як дізнає́мось згодом, він же Аґресор і він же Теодор. Чому? Бо сюжет роману сплітається одразу з кількох ліній, і анотація цілком справедливо називає його авантюрним.
«У цьому світі, Джо, від морального авторитета до морального виродка тільки один крок. На жаль».
У кожній сюжетній лінії Ротський відкривається читачеві щораз у новій іпостасі. То він — геніальний клавішник гурту «Доктор Тагабат», рок-зірка на вершині слави, то невдаха-піаніст, який розважає невибагливу публіку на круїзному судні. То він палкий революціонер і борець проти репресивної машини, то злочинець, в’язень і фінансовий махінатор. То затятий одинак, в якого за єдиного друга — старий крук, то бабій, невтомний коханець навіть у свої майже 69 років… Він утікач, емігрант, біженець. Безнадійно хворий на тинітус Йос потерпає від нестерпних слухових тортур, та ще й у найменш підходящі для цього моменти. Чоловік з гетерохромією, як у Девіда Бові, і чорним птахом на плечі, водночас невловимий та затиснений лещатами з усіх сторін. Син самого Бога і найкращий друг диявола. Його біографія точно варта уваги, тож недивно, що знайшлися ті «сильні світу цього», хто таку біографію «замовив» таємничому оповідачеві цієї історії.
«Насправді наша зима складалася переважно з відлиг. Це тепер вона згадується холоднечею. Й тут помилка пам’яті, хоч я розумію, звідки вона береться. Холод був усередині нас. Ми стояли навколо вогнищ і просякали димом, щоб через продимлений одяг відігріти себе всередині».
Альтернативні та неоднозначні
Ротський-революціонер, той, що Аґресор, — із неназваної нам країни, де на чолі стояв диктатор Шмош. Коли співгромадяни повстали, він виступав проти нього з тією зброєю, якою володів найкраще: грав на барикадних фортепіано закоцюблими від холоду пальцями, прикриваючи своє обличчя балаклавою (адже Йос усе ще впізнавана зірка, хоч роки його найбільшої популярності вже позаду). Він разом з іншими сподівався, що стіна музики зупинить ескадрони смерті, але так не сталося. Їхня революція, яка так сильно нагадує українську (втім, за твердженням автора, нею не є), зазнала поразки, і тепер на Йоса полюють Режимські (або просто шмошники). Вони внесли рокера до свого «розстрільного списку» та прагнуть помсти.
Від них він буде тікати по всій Європі, але наразі переховується у Носорогах, які теж нагадують одне українське прикарпатське місто, але ним, звісно ж, не є:
«перлина Центрально-Східної милої Європи, приймало біженців до свого ліберально відкритого лона […]. Місто, де протягом останніх десятиріч на виборах стабільно перемагала коаліція ботаніків і лібертаріанців, а мером от уже четверту каденцію служив напівчорношкірий карпатський гей-сепаратист. У такому місті Йосип Ротський мав непоганий шанс нікому не впадати у вічі. Але цим шансом він, як ми вже знаємо, не скористався».
Це у Носорогах Ротський вигадує своє Радіо Ніч, хоча поки ще не у звичному для всіх форматі радіо. А також знаходить єдиного справжнього друга за все своє життя — чорного крука Едґара (хоча, це ще питання, хто кого насправді знаходить). Йому тут відведена особлива роль, і якби не вугільний колір пір’я, цього крилатого цілком можна було би вважати янголом-охоронцем.
«Якщо Бог нам батько, то диявол — нерозлучний друг, з яким виростаєш на одному подвір’ї. Трохи старший за віком і, схоже, значно досвідченіший. Він ще той методист: і навчає, й сам подає у всьому приклад. Попри те, що Батько давно заборонив будь-які з ним стосунки, вони тривають — як нам здається, потаємно. Хоч Батько не може про них не знати. Він узагалі не може про щось не знати. Він і хотів би про щось не знати, а не може».
Всесвітні змови й переселення душ
Охорони Йос потребував не тільки від Режимських. Його вистежує також певна міжнародна таємна організація Моб. Це вже інша історія, яка розпочалась виправними тюремними роботами на виноградниках у Швейцарії, а закінчилася просто-таки вибухово десь на спекотному грецькому острові. Саме так, не навпаки. Фігурують багатозначні суми, тож Моб залучає своїх найкращих агентів, щоб знешкодити «об’єкт». У найкращих шпигунських традиціях між агентом і об’єктом обов’язково закрутиться роман, а переповідати любовні історії — справа аж надто невдячна. Тому обмежимось лише ремаркою, що вона тут не одна, а її героїні мають на диво схожі імена на А, хоч Йосипу й пасувала б найбільше якась своя Марія.
Комбінація «чоловік, жінка, птах», очевидно, просилася в автора виблиснути у романі в якийсь особливий спосіб. То чому ж не вдатися до мандрівки в часі чи переселення душ? Інтрига і ще раз інтрига.
«Любов — це фікція, зловмисно насаджувана людському роду протягом ледь не всього його існування внаслідок певної світової змови напівбожевільних містиків і статево неспроможних поетів. Таку приблизно дефініцію я собі про всяк випадок записав у пам’ять, щоб колись виголосити в нічному радіоетері. Вона, хоч і була злостивою пародією, внесла деяку додаткову ясність у моє життя».
Читайте також спогади Юрія Андруховича про Валєра Бондаря
Цікавий факт
У книжці «Радіо Ніч» просто посеред роману на читачів чекає п’єса. Тут також є яскраві містичні елементи (Андрухович не був би собою, якби обійшовся без них). Інтертекстуальність, алюзії і самоалюзії, деякі очевидні самоповтори (вода, вода, як же без неї!) й зовсім непомітні відсилки, надзвичайно барвиста мова — все це дозволить насолодитися не тільки насиченим сюжетом, а й майстерно написаним текстом.
Також на обкладинці книжки є QR-код, що відкриває Youtube-канал із музикою з роману — «Списком Ротського», який звучить в етері Радіо Ніч. А картина, використана в дизайні обкладинки, була написана спеціально для цього роману відомим львівським художником Влодком Костирком.
«Але поки що тиша. Це такий спеціальний музичний матеріал — тиша. З урахуванням негнучкості моїх теперішніх пальців мені бажано грати якраз її. Можливо, я став би найкращим виконавцем тиші в історії всіх часів?».
Читайте також огляд книжки «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури»
Огляд уперше був опублікований у блозі Yakaboo
