МЕДІА

0

КНИЖКИ • ЛЮДИ • МІСТА
/
/
/
Мафія по-українськи: огляд фільму «Коза Ностра. Мама їде»

Мафія по-українськи: огляд фільму «Коза Ностра. Мама їде»

Що буде, якщо мама захоче приїхати на Сицилію й узятися за виховання дорослих дітей?

Незважаючи на надзвичайно складний рік для України, кінотеатральний прокат набуває все більшої сили й потужності. Якщо в лютому про прем’єри від творчих команд ми могли чути лише фразу «після перемоги», то сьогодні в кінотеатрах майже щотижня — новий український фільм. 

Стрічка «Коза Ностра. Мама їде» — українсько-італійська комедія про українку, яка продає все своє майно — від суконь і сковорідок й до будинку — та їде до дочки в Італію, бо, на її думку, дитина не зможе виховати дитину, тобто онука героїні. Вже прибувши на Сицилію «сюрпризом», виявляється, що маму з її правилами буття ніхто не чекав. Тож Влада Коза подається у вільне плавання без розуміння, що буде далі, і потрапляє в родину місцевої мафії, де швидко показує їм справжній український колорит.

Режисером стрічки став італієць-дебютант Джованні Дота, який працював і над сценарієм разом з українською сценаристкою Анастасією Лодкіною («Найкращі вихідні»). Як копродукційний проєкт продюсуванням займалися як українська, так і італійська компанія FILM.UA Group та Pepito Produzioni.

Дота в одному з небагатьох коментарів про створення фільму сказав, що мав на меті дослідити стосунки поколінь, а саме між батьками та вже дорослими дітьми, яких треба вміти вчасно відпустити. 

Окрім позачасової актуальності теми, у творчої команди вийшло створити цікаву героїню. Цю роль виконала заслужена артистка України Ірма Вітовська. По-перше, це стало неабияким маркетинговим трампліном для стрічки, а, по-друге, Ірма дуже органічна для цієї ролі. Влада не біжить з України на заробітки, як було, наприклад, у фільми Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці». Вона відпускає своє чудове життя в українських Карпатах задля дочки й онука, і, хоча й перетворюється на заробітчанку, та не опускається до рівня жертви обставин. 

За сюжетом Влада знайомиться з дівчатами на трасі, застерігає їх, що ті можуть захворіти, бо належно не одягнені, а згодом і сама потрапляє під колеса місцевого дона мафії, який тільки вийшов з-за ґрат. Українку без тями привозять у будинок, де, окрім «бізнес»-проблем і суцільного безладу, є купа родинних непорозумінь. Уже дорослі діти зовсім не готові продовжити справу батька, та й не хочуть, бо мають власне бачення майбутнього. Наша героїня не лише стає гувернанткою за over-прайсом, але і допомагає родині відновити зв’язок. 

Тобто образ українки у фільмі — це не кухарка, що готує смачний борщ, хоч у Влади він справді смачний, чи старанна прибиральниця. Вона кмітлива, розумна й емпатична жінка, яка допомагає, коли мова йде про життя дітей та онуків, навіть новоспечених і не рідних по крові та за національністю. 

Інших героїв у цій історії зовсім не випадково роблять не просто різним, а й досить стереотипно впізнаваними, як, наприклад, діти дона мафії — айтішник зі своїм стартапом, красунчик на протеїні, який хоче бути як батько та феміністка із прогресивними поглядами, яка вже встигла народити дитину від невідомого чоловіка.

Окрім сімейно-мелодраматичних перипетій у сюжеті розгортається справжня гангстерська дилема хазяїна дому. Йому треба відновити своє становище у володінні містом, яке захопили нігерійці. Спойлери є недоречними в рецензіях, та безсумнівно, що антирасистський меседж і візуальне відсилання до антогоніста з «Дюни» Дені Вільньова глядачів не розчарує. 

Але на цім параді стереотипів одним із головних меседжів фільму, як не дивно, стала думка «приймай різних за рівних». Особливо зворушливо, хоч і не дуже тонко, вона проходить через сюжетну лінію голови мафії та його онука, який постійно носить маску і штани під сукнями, що не дає зрозуміти дідусю та глядачу — хлопчик це чи дівчинка. Їхні стосунки від повного заперечення еволюціонують спочатку до гри у хованки, а потім до зняття маски та настанови діда: «Будь тим, ким ти хочеш бути». 

«Коза Ностра. Мама їде» — це хороша та гідна уваги комедія-пародія, у якій інтернаціональна творча команда зуміла витримати баланс між італійським стилем та українським контекстом. І, як і планував режисер стрічки Джованні Дота, підіймає важливу в суспільстві будь-якої країни ідею — важливість любові батьків і дітей без гіперопіки, а на рівні довіри, навіть якщо в когось із них є кілька скелетів у шафці.

Рубрика: Ревю
Facebook
Telegram
Twitter