У часи, коли мільйони українців опинилися в країнах ЄС не з туристичною метою, здається, ми стали забувати, як колись виглядали мандрівки задля задоволення й пізнання іншої культури… Може, комусь це нагадає блаженні доковідні часи.
Ця книжка — і про спогади (можливо, ви, як я, бували в якихось із цих міст, або і в усіх), і про плани на майбутнє, бо має чимало ідей для того, як спланувати подорож. Ця книжка буде робити боляче, тому що в ній іще літають із Києва й до Києва, до Одеси… але й спонукатиме помріяти.
Міста, в яких багато про біль
Євгенія Завалій пропонує мандрівки до восьми міст. Першим із них буде Амстердам — небюджетна столиця Нідерландів, де туристи-пішоходи більше бояться велосипедистів, ніж автівок.
Тут їдять оселедці й карамельні вафлі, катаються каналами, поклоняються Ван Гогу та підглядають до королівських скарбниць у Rijksmuseum (коли там у 2017 бувала я, то під самим дахом знайшла невелику сучасну експозицію, де був бомбардувальник — аж мороз поза шкірою), а ще там дізнаються історію Анни Франк у крихітному музеї-прихистку.
«Зрештою, світ — це лише мільйони історій, справді щемких і невідворотних».
Це місто може бути і нескінченною вечіркою серед пивних велосипедів і зрадливого світла червоних ліхтарів, а може стиснутися до маленького сховища, де люди просто хотіли вижити.
Таке ж можна відчути й у Кракові, де галасливі британці люблять справляти парубоцькі вечірки і куди щороку приїздять мільйони відвідувачів з усього світу заради єврейських пам’яток в Казімєжі, пронизливого відчуття болю на площі з порожніми стільцями… і, звісно, Аушвіца/Освенциму, дорогою до якого ціла низка квітучих садиб. Стільки років минуло, але спогади про це диявольське місце досі свіжі.
І нарешті Мюнхен, де й не скажеш, що ошатні будиночки — реконструкція зруйнованих. Та українцям він цікавий не цим.
«Багато людей відвідують Вальдфрідгоф саме заради цієї могили. Німці навіть установили поряд автомат зі свічками й сірниками. Я прийшла сюди о 12:00, а тут уже була нещодавно запалена свічка. Де б ти не був — шукай своїх. “І прийде час, коли один скаже: “Слава Україні!”, а мільйони відповідатимуть “Героям слава!” Степан Бандера мирно спочиває в зачарованому лісі, а нам робити своє».
Читайте також: Що читати з історії України: від сьогодення до глибини віків
Міста, де відчуваєш смак життя
Столиця опери Відень, столиця моди Мілан, столиця дивовиж Барселона, столиця всього Париж — ці міста у bucket list багатьох мандрівників. Хтось саме звідти й починає. Що ж у них такого особливого?
Наприклад, у зоопарку Відня — одна з найбагатших європейських колекцій. Там навіть є панди (панди!), а це, повірте, дуже дороге задоволення, бо за них треба щороку сплачувати чимале відкупне Китаю:
«Якщо знову трапиться якась серйозна геополітична криза, Китай може відкликати додому всіх своїх панд. Гадаю, саме цим китайці й шантажують інші уряди, бо що то за життя без панди».
Віденськими парками гуляли й імператори, і посполиті, але кожен із них досі доглянутий, тихий і без жодної забудови.
«Але найважливіше — кілометри паркової зони, цілі ліси посеред міста, й нікому досі не прийшло в голову побудувати там торговий центр, апартаменти для туристів чи хоча б паркінг. Адже влада не зловживає терпінням суспільства, котре водночас поважає себе».
А ще у Відні треба випити кави, тому що смачні стереотипи треба підтримувати. Кава у Відні, круасан — у Парижі, піца — в Мілані. В Україні складно знайти кав’ярню, якій вже сотня років, а от у центрі Відня довго шукати не доведеться.
Обов’язково зверніть увагу на історію торта «Захер», тому що «це і детектив, і судовий трилер», а от куштувати пляцок, мабуть, варто тільки тим, хто любить, аби солодко-солодко.
Міста, які бачиш через особисті історії
Одна з найяскравіших історій у книжці — про Мілан, місто розкоші, де речі на вітринах галереї Вітторіо Емануеле коштують в рази більше, ніж можеш собі дозволити. Тут малював да Вінчі, тут співала Соломія Крушельницька, тут один із найгарніших соборів Італії, поруч із яким так складно сфотографуватися. Принагідний лайфгак від мене: якщо хочете скуштувати особливий італійський фастфуд, пошукайте поряд із собором Duomo di Milano пекарню Luini — там велика черга, видно здалеку — і замовте панцероті з солоною начинкою.
А ось спогад про початок пандемії, адже саме ця країна отримала нищівний удар ковідом із перших днів, коли вірус завезли в Європу.
«У лютому 2020 р. я потрапила в епіцентр розповсюдження коронавірусу. Коли я прилетіла, ще ніхто не хворів — зміряли температуру в аеропорту, й усе, але за декілька днів почався справжній апокаліпсис: кількість хворих збільшувалася що три години в геометричній прогресії.
Мені пощастило, напередодні я поїхала на декілька днів до озера Комо. Там я й залишилася до самого вильоту, адже повертатися у Мілан не було сенсу — усе зачинили й усе скасували. А коли я їхала з Комо в аепопорт через Мілан, то не впізнала місто. Порожні вулиці і транспорт без пасажирів, поодинокі перехожі в масках, вокзал без різнобарвної юрби й величезних черг. Такий нинішній світ, у якому все може миттєво змінитися».
Здається, що ковід був іншому житті, правда? Утім, авторці ще й пощастило, адже багато людей просто застрягли в інших країнах зі скасованими рейсами й без можливості повернення. Наскільки ж пандемія змінила туризм у всьому світі. Скільки втратили туроператори, скільки вражень недоотримали люди… Хоча яке це тепер має значення.
Міста, які недооцінюють
Майже посередині цієї книжки розмістилося одне з найбільш дружніх для українців міст — чарівний Вільнюс: де можна посмакувати цепелінами, помилуватися бурштином, пройтися вільною республікою Ужупіс і прочитати її конституцію українською мовою. Євгенія Завалій описує його прекрасним взимку, а я можу підтвердити, що влітку там іще краще.
«Є міста, у які закохуєшся повільно, до яких звикаєш і приймаєш. Та це не про Вільнюс. Вільнюс — любов з першого погляду, із першого кроку литовською землею. Любов щира, беззаперечна, безумовна й назавжди».
Можливо, йому бракує розкоші та лоску, але тут по-справжньому затишно, тому Вільнюс із тих міст, у які можна повернутися й надовше, просто щоби поспостерігати за тим, як усе влаштовано. І варто скористатися порадою Євгенії та з’їздити до Тракаю, зазирнути до замку, помилуватися озером та скуштувати приготованих із любов’ю караїмських пиріжків.
«Любов до людей минає, а от до міст — ні»
Книжка Євгенії Завалій — збірка особистих спогадів, каталог смаків, а ще путівник музеями, театрами, операми й навіть кабаре. Так, це переважно досвід не одного візиту до міста, тому не сприймайте їх як обов’язкову програму короткої відпустки, а вибирайте те, що найбільше до душі. Насолоджуйтеся містами неспішно.
Авторка зізнається, що боїться висоти, тому у тексті ви майже не побачите оглядових майданчиків (на фунікулери навіть не сподівайтеся), але дізнаєтеся про те, куди квитки краще замовляти заздалегідь (хай-но в нас буде можливість планувати щось за кілька місяців), а де ранній підйом буде добряче винагороджений.
Гарних вам мандрівок у хорошій компанії!
