fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Маріуполь у вогні: очима художників і поетів

Маріуполь у вогні: очима художників і поетів

Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter
titov - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів

Катерина Волошина

Ніч пахне кров’ю чужою,
Дзвенить надривом сирен.
Янгол легкою ходою
Іде між дахів і антен.
Затягується глибоко,
Спльовує на бездоріжжя…
Іде утомленим кроком
                        Із Маріуполя
в Запоріжжя.
Він в берцях, в брудній одежі,
З гвинтівкою на плечі,
Іде крізь бої й пожежі,
Плаче й мовчить…
Свої загрубілі пальці
Ховає в кишені…
Ловлять сонячні зайці
холодні дитячі жмені.
Янгол стає на коліно,
Дивиться мить.
Ніжно торкає дитину,
Хлопчику вже не болить,
Хоча колінця роздерті…
Йдуть вони в тиші скорботи.
Його звуть Янголом Смерті,
Він не любить своєї роботи.
16.03 titov 768x1085 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Нікіта Тітов

Катерина Міхаліцина (анатомія / Маріуполь)

тут не театр історії  — анатомічний театр.
хочеш не хочеш, тіла навчаються помирати.
інколи наодинці. але частіше разом.
стоячи рівно, лежачи,
сидячи, покотом, плазом.
небо ніяк не плаче — тільки дрижить над кістками
дивних дірявих будинків,
рук, що тяглися до мами,
пальчиків нерозпростаних
в темному лосі-лоні.
плаче над недокостками тих,
хто тепер в полоні.
плаче, червоно брижиться,

нібито сходить кров’ю.

Діва в небесній ризниці
серце своє розкроює:
кожному зголодалому —
по кусенцю до рота,
кожному відстраждалому —

шлях за мирські ворота.

тут не театр історії — анатомічний театр.
хочеш не хочеш, тіла навчаються помирати.
тільки забули загарбники, нелюди озвірілі
в тілі людини, що бореться,
духу більше, як тіла.
grekhov 17.03.2022 768x964 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Олександр Грехов

Олеся Мамчич

у нас більше немає старих речей
салюти з хламу летять над містами
салюти з хламу стають журавлями
птах із сорочки
птах з черевика
співають про новий
вільний світ
grekhov m 13.03.2022 768x964 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Олександр Грехов

Катерина Калитко

Ніколи уже не буде тихо і темно
по тому, як тут ночами горіла Європа.
 
Більше, ніж може вмістити будь-який опис
форми співіснування, сталих людських взаємин,
глибше за назви й займенники особові
у жодному горлі немає тепла такого
те, що між нами.
Це не переходить у спогади.
Війна не скасовує чинність

ніжності та любові.

Фактологія виснажена і, ніби хмиз, суха.
Довгі пояснення і надмірні, і марні,
поки згустки пекла викашлює Марік,
поки нічний вогонь розшматовує Харків.
Ніби з фанерним щитом проти дикого зла
стояла посеред вулиці й називала
імена людей, засипаних у підвалах,
коштовні адреси, стерті з міського тла.
І не зараджувало, навіть якщо кричати.
І починалася комендантська година.
І ніби я відчувала, як пахне димом

від твого напруженого плеча.

Входити в наші міста. Вкладати їм пальці до ран.
Впихати їм тельбухи у животи розпороті.
 
Більше за хижу цю, найлютішу пору,
більше, ніж можна боятися, ніж можна прагнути,
ніби це я сама тебе народила

і, захищаючи, забираю назад у себе.

Після скипілої в людських зіницях води

більше не буде безневинного неба.

Досвітні сирени історії.
Але між нами значно
більше. Я хочу встигнути, і промовляю
вголос, оголено, серед людської зграї.
Визнаючи любов.
Визнаючи призначеність.
galat m 13.03.2022 768x449 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Богдан Галата
Не знаю, як говорити. І нащо потрібні вірші.
Чи мертві їх прочитають ще так само, як і живі,
чи вони не здають локації, не коригують вогонь —
у них же ландшафти, як опіки, і світло лиця твого.
 
Складніше, ніж видавалося, із межами та означеннями.
Я — жінка з гарячої точки. У нас весна і війна.
Знайомі сидять у месенджері з номерами польськими, чеськими.
N — уже у Вальгаллі. Вічна слава і честь.
 
Обвітрені руки й губи. Я залишаюся тут
відстежувати лелечий та гуманітарний маршрут.
Мій друг поїхав на фронт, але встиг пощепити сад.
Я питала тебе, чи пристойно тепер писати.
 
Ти також не певен. У реальності темне м’ясо,
спалені жили, суглоби вивернуті, посудомлені м’язи.
Вона однозначніша. Дивись, як патрає нашу
пташину щирість. Та я не можу інакше.
 
Тримати за горло звіра нічного жаху.
Причесуватися, вдивляючись у широке лезо ножа.
Босоніж по битому склу найгіркішого горя.
Як прямо рухаються герої великих історій.
 
Енею лишився меч і довга дорога правди.
Тому і не озирається. Чого йому озиратись.
grekhov m2 13.03.2022 1024x1024 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Олександр Грехов

Олександр Ірванець «Лелеки»

***
А я все страждаю думкою дивною,
Або мною страждає ця думка дивна:
Чи закрите небо над Україною
Для лелек, що летять зі сходу і півдня?

В голові качаю цю химерну думу,
І вона кутуляє під черепа куполом:
Як же вони долетять додому?
Над Волновахою? Над Маріуполем?

Пронизала мене ця турбота наскрізна
І чи із вас усіх пояснить хоч хто мені:
Як же вони моститимуть гнізда
У Ірпені, у Бучі, в Гостомелі?

Як вони будуть сидіти у гніздах
На стовпах і деревах, на стріхах похилих?
Й чи вони принесуть немовлят залізних
Нам сюди, крізь війну на прострелених крилах?
palenko mariupol 9.03.2022 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Максим Паленко

Тетяна Власова

двадцять четверте лютого сталося вчора.
я відтоді не пам’ятаю нічого.
і хоча досі здригаюсь, коли світає —
я нічого не пам’ятаю.
нічого не пам’ятаю.
 
я забула, як це — прислухатися до сирени.
бігти в підвал повз тих, хто біжить повз мене.
бачити, як дитинство перетікає у старість.
все це зовсім, на щастя, не запам’яталось.
 
ракети і бомби — не в фільмах, а поруч раптом.
перші розтрощені будинки і перші втрати.
я не пам’ятаю, чи був там страх, чи була сміливість.
не пам’ятаю, скільки ми плакали і про що молились.
 
не пам’ятаю, як від пожеж і вибухів було світло.
не пам’ятаю, як налякано роз’їжджались світом.
як містами їхали танки з кривавими написами.
не пам’ятаю нічого, хіба що лють і ненависть,
 
ненависть і лють, а іноді — ще тривогу.
і моя пам’ять відновиться тільки в день перемоги.
коли всі, хто поїхав, будуть вертатись додому —
пам’ять відновиться і буде відновлюватись ще довго.
 
коли в минулому залишиться все прокляте, усе жахливе —
я не забуду жодної ночі, жодної хвилини.
я не пробачу жодного пострілу, жодної смерті.
пам’ять моя відновлюватиметься міцно і вперто.
 
пам’ять моя все, що сталося, спрагло питиме.
я не забуду жодної дитини, пораненої чи вбитої.
поки наші міста відроджуватимуться із попелу,
я не забуду жодного крику, жодного погляду.
 
я не забуду жодного дня цієї весни.
не забуду жодного дня цієї війни.
двадцять четверте лютого сталося вчора.
з того ранку я не забуваю нічого.
grekhov m 16.03.2022 768x554 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Олександр Грехов

Іванна Кобєлєва

***
Як виглядає облога міста?
Місто засипане снігом чистим.
Сирени протяжні.
Довго сиділи ми в коридорі,
Вибухи чутно глухі надворі.
Сниться чи справжнє?
Скотчем обклеюєш рами віконні
Навхрест і навхрест. Стоїш на балконі.
Радіо грає.
Поки тривають бої за Охтирку,
Дихаєш глибоко біля кватирки
Наче вмираєш.
Влітку ми їздили тими краями,
Де тепер танки бродять полями.
Як ви там, Суми?
Пахло липневими грозами й пилом,
А тепер віє чимось горілим
Й звуками тлуму.
В Куп’янську люди вийшли на площу —
Прапори наші вітер полоще.
Постріли чути.
Господи радості і печалі,
Поруч із нами стій і надалі,
Як Маріуполь.
komiakhov m 768x768 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Саша Ком'яхов
palenko m 3.03.2022 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Максим Паленко

Зображення на головній: Нікіта Тітов

 

Читайте також: Мамо, вони пишуть вірші!

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
titov 150x150 - Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Маріуполь у вогні: очима художників і поетів
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter