fbpx
ТИКТОР
МЕДІА

0

/
/
Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

У різні роки Шевченківську премію отримували Тарас Прохасько, Оксана Луцишина, Емма Андієвська, Іван Малкович. 9 березня стали відомі імена цьогорічних лавреатів
finalisty shevchenkivskoi 2022 - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter

Щороку тисячі читачів очікують чергового лавреата Нобелівської чи Букерівської премій, щоби бути в курсі найновіших важливих текстів. В Україні ми теж маємо чого очікувати. Повномасштабне вторгнення росіян завадило розповісти про цьогорічних фіналістів Шевченківської премії по свіжих слідах. Тому пропонуємо зараз згадати про тексти фіналістів у матеріалі Тиктор медіа.

Що таке Шевченківська премія

Щорічно до дня народження Тараса Шевченка премію вручають українським письменникам та діячам культури за вагомий внесок у розвиток мистецтва. Серед номінацій: «Література», «Публіцистика, журналістика», «Літературознавство і мистецтвознавство», «Музичне мистецтво», «Театральне мистецтво», «Кіномистецтво», «Візуальні мистецтва».

Вручають нагороду з 1961 року, цьогоріч розмір винагороди становив 397 тисяч гривень.

Розглянемо тексти фіналістів у трьох категоріях — «Література», «Літературознавство і мистецтвознавство» та «Публіцистика, журналістика».

Література

Володимир Арєнєв «Заклятий меч, або Голос крові», ілюстрації: Олександр Продан, «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2020

Підліткове фентезі від Володимира Арєнєва пропонує поринути у світ скандинавської та слов’янської міфології — тут читачі зустрінуться з грізним Одіном, Брамницею, страччатами, Перевізником. У центрі подій — меч на ім’я Крик. Він стає прокляттям для кожного, хто його отримує, адже після вдалого бою — а з мечем він інакшим і не стане — воїн починає чути голоси, які навіки оселилися усередині Крику, душі, яким немає порятунку.

Проте Сноррі та Уляна кидають виклик усім — і богам, і людям, вони вирушають у небезпечну подорож на межу світів, аби перекувати меч і випустити душі воїнів. Історію з мечем обрамлює ще одна — вона відбувається у нашому часі, дівчинка слухає історію своєї бабусі, яка охороняє Браму між світами. Підлітка знає про війну не лише зі сторінок шкільних підручників, війна на сході України забрала її старшого брата. Так здавалось би у пригодницьку канву вривається реальність.

Історія мандрів побудована у формі міфу — далека дорога на межі життя та смерті, тричі повторювані речі, символи, відголос давніх ритуалів, загадки для героя, зречення власного імені. Ініціація, яку проходить Сноррі (потім названий Ярим), дає свої плоди — нічого не закінчується просто так, усе триває і поєднує нас крізь століття. До речі, в основу книжки ліг справжній історичний факт про давній меч, який «чорні археологи» хотіли вивезти за межі України, але їм не вдалося, зараз артефакт повернули нашій державі.

Найважливіше у книжці якраз тяглість поколінь — нам не варто забувати, що до нас тут жили інші люди, але і вони люто боронили себе і свій рід, змагалися з ворогами, шукали й знаходили сенс життя, вірили, любили й плекали у серцях вогонь, який нікому не загасити.

zakliatyj mech 768x1183 - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
vklonytysia derevu - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
stalina ne bulo - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Борис Херсонський «Вклонитися дереву», ілюстрації: Студія «Сері/граф», «Видавництво Старого Лева», 2019

«Сталіна не було», за редакцією Юрія Винничука, «Фоліо», 2018

Борис Херсонський раніше писав переважно російською мовою, але після 2014 року перейшов на українську, зокрема у творчості. Збірка «Сталіна не було» містить вірші, написані українською та автопереклади, а вже у «Вклонитися дереву» є і переклади з російської Сергія Жадана, Володимира Тимчука та Олега Гончаренка.

Поезії Херсонського насичені біблійними алюзіями та символами, можливо, частково тому, що поет перекладає біблійні тексти й християнство йому близьке. Образи Ісуса Христа, апостолів, Голгофи, Йордану втілюються у різних контекстах. Наприклад, поруч з біблійним Ноєм — авіаносці, розвідники, зброя. Бо реальність війни вривається у поезію — химерно і часом несподівано поряд уживаються найрізноманітніші образи.

У віршах змальований різний час — від радянського режиму, у якому авторові довелося жити, до наших часів та сучасної війни із втратами, військовими зборами та надією на перемогу. У поезію вплітаються й образи Улісса на Ітаці, і середньовічні паралелі. Автор осмислює насамперед історію, пам’ять, минуле, як із цим бути, як про це говорити, чому минуле повсякчас із нами, навіть тепер.

Лавреат 2022 року

Тамара Горіха Зерня «Доця», «Білка», 2019

Для Тамари Горіха Зерня цей роман став дебютним і його одразу помітили — і читачі, і літературні критики. Роман про війну — сучасну, безжальну, з людськими втратами та людськими почуттями. Головна героїня, Доця — так її називають інші герої книжки — живе у Донецьку, спочатку у вільному, в українському Донецьку. Доця знайшла своє призначення — робить неймовірні вітражі на замовлення. Згодом відкриває власну майстерню, наймає людей, бізнес іде вгору.

Але спокійне життя в Донецьку перериває війна. Доця стає волонтеркою, потрапляє у різноманітні, найчастіше небезпечні, ситуації, але завдяки внутрішній силі, власним цінностям і трохи везінню, долає життя в окупованому місті та допомагає нашим військовим.

Це книжка про те, що війна зовсім не романтична, що втратити дім і все, що мав — невимовно страшно, страшніше тільки зрадити собі. Вона про те, що є люди з гарячими серцями, які вірять до останнього, не втрачають надії, б’ються за Україну. Страшно було догортати до останньої сторінки, бо знала, що війна не закінчилася ні в книжці, ні в реальності, проте фінал вражає життєствердністю.

А також «Доця» про те, що життя триває за будь-яких умов, про те, що голос поколінь все ще звучить, а наша історія така різна.

dotsia - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
try lyny dlia marii - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Сергій Осока «Три лини для Марії», «Видавництво Старого Лева», 2020

Для поета Сергія Осоки це вже друга прозова робота. «Три лини для Марії» — збірка оповідань, коротких замальовок про те, що часто не висловиш словами. Ці щемливі історії мають цікаву здатність — якщо захочеш їх переказати, то по дорозі розгубиш найсокровенніше, бо справа не тільки в сюжетах, а й у тому, як автор працює з мовою, сенсами, людськими почуттями та реакціями.

Це книжка про дитинство, дорослішання, юність, про саме життя. Кожна історія різна за тональністю, деякі нею об’єднані — з гумором, іронією, деколи з сумом герой оповідає про себе. Проте не всі вони написані від першої особи.

Герой, де він з’являється, чуттєвий і цілком відкритий. Він не соромиться зізнатися читачам у власних витівках чи таємних думках, не намагається бути кращим, ніж є, просто говорить про те, що сам відчув і пережив — похорони родичів, перші несміливі почуття, шкільні будні, власні амбіції.

Про маму, яка мріяла про французьке мило — але все одно поставила б його до серванта, про сусіда по парті, що врешті вкоротив собі віку після закінчення школи, про шкільну прибиральницю з календариками з котиками й трояндами, про купання в нічному озері, про пізнання життя — різного і такого тривкого. 

Деякі історії змушували пригадати власне дитинство, з першими проблемами і відкриттями, шляхом, який знайомий кожному. Автор говорить про людське і справжнє — говорить щемливо, влучно, десь гостро, а десь ніжно.

Літературознавство і мистецтвознавство

Лавреат 2022 року

Григорій Грабович Серія статей «Переосмислюючи поезію Павла Тичини — переосмислюючи український модернізм», часопис «Критика», 2018–2020 рр.

Григорій Грабович досліджує Павла Тичину й окреслює підходи до вивчення його творчості у циклі статей. Він показує, що спадщина Тичини може бути переосмислена разом із національною історією, українським модернізмом і літературним каноном загалом.

Творчість поета експериментальна, символічна, пов’язана з авангардними течіями. Тичину Григорій Грабович ставить в один ряд із важливими постатями модернізму — Томасом Стернзом Еліотом, Францом Кафкою, Джеймсом Джойсом.

Цим циклом статей автор утверджує нове розуміння поетичного голосу Тичини, його цілісності та контексту. Дослідник розглядає творчість Павла Тичини крізь призму інструментів та технік, які поет втілює у поетичних текстах. Це дає змогу відчути і побачити саму суть поезії Тичини, зрозуміти її глибинні ідеї.

Наприклад, Грабович досліджує інтертекстуальність творів поета, прийоми колажу, монтажу та пастишу, його типово модерністську естетику. Він говорить про особливу збірку — «Замість сонетів і октав», що була забороненою у свій час. Саме вона вважається знаковою і саме в ній можна зокрема побачити втілення прийому колажу, який прийшов у літературу з візуального мистецтва.

lytsari holodnoho renesansu - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Дмитро Горбачов «Лицарі голодного Ренесансу», дизайн: Галина Ліхтенштейн, упорядник: Олексій Сінченко, «Дух і Літера», 2020

Автор досліджує український авангард — часто недооцінений і в Україні, і за кордоном. Адже про митців, які творили авангардне мистецтво, Європа дізналася значно пізніше, ніж вони працювали.

Дослідник згадує про корені авангарду, чому це мистецтво так легко заполонило наших художників, адже глибоко вкорінене в українську традицію — у пишне бароко. Цікавим є аналіз текстів Шевченка крізь призму авангардних літературних прийомів: суголосся, каламбурів, передньої рими, дисонансів.

У книжці докладно описується життя і творчість Олександра Богомазова, Олександри Екстер, Казимира Малевича, Віктора Пальмова, Василя Єрмилова, Давида Бурлюка, Марії Синякової, Анатоля Петрицького, Олександра Архипенка. А також феномен бойчукістів, авангардного театру та книжкового дизайну. Деякі з цих імен можуть бути зовсім незнайомі широкому загалу, але саме тому нам варто читати цю роботу — щоб дізнатися більше про них і про себе, як націю.

Один з улюблених епізодів — українські селянки вишивали сорочки, рушники, ткали килими за схемами Малевича й Екстер. Яке єднання! І воно не випадкове, бо світовідчуття майстринь і художників доволі схоже.

Наприкінці книжки — розділ спогадів та листів. Із нього ми дізнаємося більше про Дмитра Горбачова. Адже він — очевидець епохи нищення авангарду, епохи абсурду Радянської системи. Горбачов згадує Стуса та Світличного, Бажана, Яновського та інших важливих постатей культури. Він невтомно працює у музеї, аби зберегти щонайменше пам’ять про наш авангард. Хоча допомагає вберегти й матеріальні речі. Наприклад, портрет Шептицького роботи Бойчука рятує дивом — записує його як портрет невідомого.

Олена Кашуба-Вольвач виставковий проєкт «Олександр Богомазов: творча лабораторія», NAMU, 2019

Цей виставковий проєкт присвячений творчості українського авангардиста Олександра Богомазова. Він містить не тільки картини, а й численні ескізи, підготовчі роботи, теоретичні розробки. Це дає змогу дослідити процес творення митця, торкнутися до його задумів, відчути природу його творчих пошуків.

У центрі експозиції — цикл «Праця пилярів». Дві картини з нього — «Правка пил» і «Пилярі» представлені у проєкті. Останню реставрували три роки, аби показати публіці — так, «Пилярів» побачили вперше за майже 90 років. Загалом проєкт містить близько 200 картин художника.

Роботи Богомазова свідчать про його особливу творчу манеру, про те, що він був добре обізнаний зі здобутками європейського мистецтва. Художник зумів поєднати динамізм форм з особливим емоційним сприйняттям. Адже митець роздумував про мистецтво і досліджував його і в теоретичних працях. Його цікавило, як художник може викликати потрібні емоції у глядача, які інструменти для цього використати.

Своєрідним підсумком виставкового проєкту став каталог, який упорядкувала кураторка виставки Олена Кашуба-Вольвач. Він містить твори Олександра Богомазова від 1900-х до 1920-х, з інформацією про кожен твір, коментарями кураторки, повернутими оригінальними назвами. Також у каталозі є статті українських дослідників та коментарі щодо реставрації.

oleksandr bohomazov - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
permanentna revoliutsiia 768x1150 - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Аліса Ложкіна «Перманентна революція. Мистецтво України XX — початку XXI ст.», переклад із російської: Сашко Ушкалов, ArtHuss, 2019

Авторка пропонує широкий екскурс в історію українського мистецтва — з кінця XIX століття й до сьогодення. Йдеться про формування особливої художньої мови, постійні творчі пошуки, зародження нових жанрів та появу нових імен. Прикметно, що Аліса Ложкіна детально описує різні центри мистецтва — і Київ, і Харків, і Львів, і Одесу, і Чернівці, й Ужгород.

Цікаво почитати про створення української академії мистецтв у буремному 1917 році, про те, як становлення держави неминуче і нерозривно пов’язане із мистецтвом, яке вміє окреслити головне. Так, наприклад, Нарбут створює дизайн грошових купюр, де втілює елементи бароко, історичні символи, зокрема, славнозвісний тризуб князя Володимира Великого.

Також йдеться про український авангард, про репресії, соцреалізм, про те, як мистецтво відреагувало на Другу світову війну та нові переслідування митців. Авторка не оминає увагою і захід України, де відбувалися свої мистецькі процеси під впливом імперій, що в різні часи захоплювали ці території. Саме це вплинуло на поліфонію традицій та національностей, на підхід до мистецтва.

Крім живопису, графіки, скульптури й мозаїки, Аліса Ложкіна також подає доволі цілісний аналіз української фотографії з її школами та підходами, творчими групами та митцями. І нарешті — частина про мистецтво незалежної України. Тут з’являються нові імена та жанри — політичні перформанси, поєднання стилів, пошук нового, що здатне осмислити й передати реальність, яка докорінно змінилася. Йдеться і про вуличне мистецтво, і про майданне, зокрема.

Дослідниця влучно виокремлює центральну тему новітнього українського мистецтва — це декомунізація з усіма її процесами. Авторка вважає, що потрібно досліджувати наше минуле і «зв’язувати нитки історії», аби творити нову.

Публіцистика, журналістика

Андрій Бондар «Ласощі для Медора», «Видавництво Старого Лева», 2021

У цій збірці зібрано есеї, написані у 2017–2020 роках. Вони торкаються тем, які знайомі усім, містять цікаві, часом іронічні роздуми про наше суспільство, про людство загалом, про людину і її природу.

Андрій Бондар також перекладач, тому в його есеях багато літератури, роздумів про переклади та роботу над ними. Автор гранично відвертий зі своїми читачами, деякі тексти здаються мимохіть підслуханими розмовами між найближчими людьми. Бондар щиро описує не тільки ситуації, в яких побував, а й власні реакції на них, відчуття і думки. Він шукає відповіді, осмислює себе і світ навколо, постійно перебуває у стані роздумів. І навіть найбанальніші життєві речі стають центром цілої філософської оповіді — як календар зі свинею у ліфті чи чек із передбаченням.

Деякі тексти написані під час і про пандемію, про зміни, які сталися із суспільством, про хиткість реальності та постправду, про персональні зміни і тенденції людства. Особливо цікаво читати про ці зміни й злами зараз, коли маємо їх ще більше. Автор не оминає теми російсько-української війни, тоталітаризму, звільнення від колоніалізму східного сусіда — і скільки ще попереду боротьби за власну ідентичність.

Також є окремі есеї, присвячені літературі та мистецтву. Андрій Бондар розмірковує про те, для чого люди читають, чи зникне потреба у книжках. Наводить цікаві факти про життя і творчість Джозефа Конрада — одного з авторів, якого перекладає.

lasoshchi - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Лавреат 2022 року

leksykon - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті

Микола Рябчук «Лексикон націоналіста та інші есеї», «Видавництво Старого Лева», 2021

До книжки увійшли есеї різних років, більшість із них стосуються української ідентичності, мови, нашого становища у світі, напрямків розвитку. Деякі написані задовго до Майдану і подій російсько-української війни, але вже тонко підкреслюють важливість нашого власного шляху. І він, на думку автора, аж ніяк не збігається зі шляхом путінської росії.

Рябчук осмислює і нашу сучасність, і ті події, що до неї призвели. Про незалежність України — яку ми отримали, але сутнісно вся система лишилася совєтською. Про колоніальні стосунки росії та України. Чому наша незалежність та прагнення до Європи сприймається за зраду саме російською державою. Його роздуми та висновки такі актуальні — зараз у нас є змога у цьому переконатися.

Автор роздумує про ідентичність і чому взагалі людям важливо асоціювати себе з країною. Адже всі ми маємо потребу безпеки та солідарності, хочемо покластися на когось. Також визначальним є страх смерті та потреба вічності — хай символічної. Бо ми не самі, ми належимо до спільноти, і хай колись ми помремо, але Україна залишиться.

Ще однією ідеєю на часі є зведення з росією не мостів дружби — а стіни.

У книжці також вміщені спогади про митців та культурних діячів. Наприклад, про поетів Грицька Чубая й Олега Лишегу. Рябчук називає їх обох геніями, згадує звички поетів та цікаві епізоди.

Олеся Богдан

Коментарі

Т
Книжки • Люди • Міста
finalisty shevchenkivskoi 2022 150x150 - Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
Фіналісти Шевченківської премії 2022: книжки і статті
Поділитися в:
Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on twitter
Twitter