Ця науково-популярна книжка відкриває очі на те, у чому ми могли не мати сумнівів. Вона зазіхає на святе — змушує сумніватися в авторитеті авторів класичних детективів, а ще створює реалістичний образ судмедексперта.
Почекайте… детективи брешуть?
Якщо вам подобаються детективи, то ви точно читали кільканадцять (кількадесят, кількасот…) романів і бачили кілька серіалів (а то й не кілька) і маєте сяке-таке уявлення, як відбувається розслідування. А воно відбувається не так. Тобто дещо й так, але загалом узагалі не так. І це не про романтичне зображення професії, або ще чогось, а через банальне незнання авторів. Володимир Саркісян же в цьому багато років, він і сам був експертом.
То чи вбиває крапля нікотину коня? Чи тхне ціанід гірким мигдалем? Чи можна додати в алкоголь щурячу отруту так, щоб цього не помітили? Відповіді на ці та інші запитання ховаються під приємною темно-синьою обкладинкою. Ні, у цій книжці немає того, як сховати труп (можете звернутися до детективів і пошукати ідеї про те, як робити не варто). Там є, як трупи знаходять, і як ті «розповідають» про те, що з ними сталося людям, які знають, на що дивитися й аналізувати.
Але знаєте, у чому найбільше брешуть детективи? Вони створюють хибне враження, що вбивства — розповсюджений злочин. На щастя, ні. Вбивства — невеликий відсоток (навіть не відсоток, а сота відсотка) серед крадіжок, хуліганств, афер та інших не таких кривавих злочинів. Їх коять не так часто, як демонструє черговий детектив про відділ убивств якогось великого американського (британського, французького…) міста, де бідолашні офіцери мало не щодня (а то й кілька разів на день) виїжджають за викликом, бо хтось виявив бездиханне тіло під час ранкової пробіжки.
«Убивство — один з найрідкісніших злочинів. Скажімо, в Україні за 2020 рік було скоєно лише 3809 умисних убивств. Це менше ніж 0,01% від загальної чисельності населення нашої країни і лише трохи більше за 1% від усіх кримінальних правопорушень. У благополучній Великій Британії серед насильницьких смертей частка убивств того року складала 0,55%, щоправда, там не відбуваються бойові дії, а смерті військових у гарячих точках обліковуються окремо».
Наука смерті
Розберемося з термінологією, бо навіть у ЗМІ, особливо у ЗМІ (можливо, вони так пишуть/кажуть, тому що не було злого умислу) трапляються прикрі помилки, де утоплення чи смерть у ДТП називають ненасильницькою смерть. Ні, ненасильницька смерть — це тільки від хвороб і старості. Власне, правильно розставимо акценти:
«Ненасильницькою називають будь-яку смерть, спричинену захворюваннями, віковими змінами, вродженими чи набутими патологіями. Натомість насильницька — це смерть, спричинена несприятливими зовнішніми чинниками середовища».
Так само плутанина з термінологією щодо обов’язків патологанатома і танатолога — медичних фахівців, які працюють із мертвими. От тільки один із них має справу з ненасильницькими смертями, інші — насильницькими. Хоча серіали вперто вибирають неправильний термін.
«Попри поширене уявлення, лікар-патологоанатом відає тільки випадками ненасильницької смерті. Його завдання полягає в уточненні перебігу хвороби, правильності діагностики та лікування хворого. “Тут смерть добровільно допомагає життю” — цей напис на фасаді Паризького анатомічного театру красномовно характеризує роботу патологоанатома. Насильницькі ж смерті є сферою діяльності іншого лікаря — танатолога… Саме танатолог виконує роль судовомедичного експерта».
CSI: місце злочину
Так, ми спеціально нагадуємо вам про один із культових американських серіалів, де судмедексперти їздять на масивних гамерах, а докази аналізують у гламурних лабораторіях. В українській судмедекспертизі трохи не так, але не те, щоб менш ефективно, адже головне ж знайти винного.
Із чого починається робота судово-медичного експерта на місці злочину? Зупиніться і висловіть власні припущення, а тепер читаємо, що ж відбувається насправді:
«Підручники із судової медицини наполегливо рекомендують танатологу передусім упевнитися в тому, що жертва дійсно мертва, а в разі сумнівів розпочати реанімаційні заходи».
Так, навіть якщо медики швидкої, які часто прибувають на місце події швидше за експертів, уже констатували смерть, може залишатися крихітна надія на те, що людина може бути живою. Таке трапляється.
«Установлення роду смерті не є питанням судової медицини. Питання, що саме сталося насправді — самогубство, вбивство чи смерть від нещасного випадку, — належить до виключної компетенції правників, зокрема суду. Судово-медичні експерти будь-якого профілю встановлюють лише причини смерті та кваліфікують її за видами».
Але ж ми стільки разів бачили в серіалах, що «патологоанатом» каже слідчому, мовляв, «смерть настала внаслідок удару тупим предметом по голові, злочинець був шульгою і вищим за жертву», або щось типу «характер синців на шиї вказує на те, що жертву задушив хтось із великим долонями і сильним руками», і навіть «захисні рани вказують на те, що жертва опиралася». Як тепер із цим жити? То що ж шукають судово-медичні експерти? Розберімося із цим нарешті.
«До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:
спосіб вчинення вбивств
спосіб приховання
час, місце та обстановка події злочину
“слідова картинка” події
особа злочинця
особа потерпілого».
Читайте також: «Танці з кістками»: перший український медичний трилер
Приклади з літератури та поліційних звітів
Помітно, що Володимир Саркісян сам любить детективи попри неточності, яких припускаються автори. Так, із часів Агати Крісті, а надто сера Артура Конан Дойля в криміналістиці змінилося багато, однак і сучасні письменники грішать незнанням. Наприклад, Еркюль Пуаро і міс Марпл часто розслідують убивства, скоєні з використанням отрут, а це, щоб ви розуміли, чи не найрідкісніший варіант. Ще й отрути в них доволі екзотичні, хоч переважно злочинці вибирають щось доступніше, те, слід чого може легко загубитися. А в хімії цій так просто заплутатися. Що й, зрештою, роблять, письменники.
Володимир Саркісян не влаштовує об’ємних екскурсів із балістики, хоча вогнепальні рани частіше стають причинами смерті, це не його специфіка, а от шкільного курсу хімії забракне, щоб зрозуміти все те, що він хоче розповісти про отруєння органічними та неорганічними речовинами. Не забувайте про чадний газ — це часта причина насильницької смерті, яка щороку забирає чимало життів.
Історія про отруєння талієм, випадкова жертва якого зуміла врятуватися, чадний газ, який мало не забрав десяток життів, а ще пиятика, яка стала останньою, бо дехто додав до спирту те, чого там не мало бути.
Чому так багато хімії?
У відгуках на goodreads цій книжці шкодують зірочок, мовляв, важко читати розділи, де власне починається експертиза, є формули органічних сполук і навіть реакції. Але чому їх цуратися, якщо ми живемо в тілах, у яких постійно проходять хімічні процеси, розкладаються і синтезуються речовини, народжуються і помирають клітини. Людина — це величезна сукупність хімічних процесів. І її смерть теж чиста хімія.
Було б дивно критикувати кулінарну книжку за те, що там про їжу, або комікс за те, що він мальований. Судова медицина — насамперед медицина (так, спеціалісти, про яких розповідає Володимир Саркісян, мають медичну освіту. Так, раніше це могли бути хіміки, але останнім часом, коли в Україні розвинулася профільна освіта для судово-медичних експертів, до такої роботи залучають тільки медиків), але й хімія. У медицині взагалі багато хімії — і мова не тільки про ліки і реактиви, а й те, як працює організм.
Книжка «Дослідники смерті» не тільки про експертизу та встановлення справедливості (винні мають відповісти), а й про повагу, — повагу до людини, яка вже перейшла до Танатоса і сказала останнє слово. Тому завершимо ще однією цитатою:
«Найменша пошана, яку ми можемо віддати людині, — не боятися її трупа і не гидувати ним».
