Основоположний принцип стоїцизму полягає в тому, що більшість ціннісних суджень, які ми робимо, — хибні, а згода на них спричиняє пристрасті, тобто шкідливі емоції. Багато наших суджень мають прихований характер, проте все-таки просочуються в нашу мову. Автори книжки «Нові стоїки. 52 уроки для наповненого життя» Массімо Пільюччі та Ґреґорі Лопес пояснюють, чим небезпечні оціночні судження та як з ними боротися.
Говоріть про інших лише факти
Епіктет нагадував, що часто ми не маємо достатньої інформації про мотиви інших людей (чи їхню особисту історію), щоб робити розумні висновки, а також що ми надто схильні судити інших. Він пропонує і теоретичну, і практичну поради щодо того, як можна боротися з такою схильністю.
Звісно, з теоретичного погляду хлопець, який підрізає вас на дорозі, імовірно, нахаба, проте він може також поспішати в лікарню, де його дружина народжує дитину, оскільки не хоче пропустити таку важливу подію. Або й справді вважає, що має право так обганяти інших, однак це наслідок серйозних проблем, які обтяжують його десятки років і яких він ще не подолав. Можливо, за таких обставин кращим ставленням до такої людини було б співчуття. Суть у тому, що ви не знаєте напевно. Оскільки кожна ситуація має дуже багато чинників, які можуть бути нам невідомі, було б етично втриматися від суджень. Критики стоїцизму часто стверджують, що такі поради роблять нас легкодухами чи невдахами. Нічого подібного! Якщо відбувається якась несправедливість, у гру вступають такі стоїчні чесноти, як мужність і справедливість, тож ми змушені втрутитися. Проте як може нам зашкодити доброзичливе ставлення до інших?
Практична порада Епіктета полягає в тому, щоб нейтрально сформулювати свою думку. Як і раніше, потрібно об’єктивувати думки, зробити їх нейтральними, а отже, вільними від суджень. Пам’ятаєте того хлопця, який підрізав вас на дорозі? Замість подумати: «Цей бовдур мене підрізав», скажіть щось нейтральне на кшталт: «Хтось кудись поспішає». Якщо застосовувати цей метод до повторюваних ситуацій у повсякденному житті, це поступово стане автоматичним і переорієнтує нашу негайну реакцію з осуду на доброзичливе ставлення до інших. Завдяки цьому ми рідше засмучуватимемося й більше відчуватимемо спокій.
Що робити?
Ваша практика полягає в тому, щоб замінити будь-які формулювання, базовані на ціннісних судженнях, які ви вживаєте, коли говорите щось про інших людей. Робіть це якнайчастіше, коли розмовляєте із собою чи іншими. Замість таких формулювань намагайтеся використовувати лише факти. Уявіть собі, що побачила б у відповідній ситуації камера.
Тоді як Епіктет використовує лише приклади зі словом «погано», пам’ятайте, що слова «добрий» і «поганий» — далеко не єдині ціннісні терміни, які ми вживаємо.Ось вам ще один приклад: «бовдур». Камера побачила б не бовдура, а звичайного водія, який вас підрізає.
Навіщо це робити?
Епіктет упевнено розташовує цю практику в межах розвитку особистих стоїчних цінностей і стверджує, що постійне виконання цієї вправи дасть вам змогу погоджуватися лише на «явище, що його ти вповні розумієш», тобто на правильні враження. Чому вилучення формулювань, що базуються на ціннісних судженнях, створює правильні враження? Бо добре й погане залежить лише від характеру людини. Оскільки неможливо прочитати думки іншої людини, ми не можемо по-справжньому пізнати її характер.
Отже, відповідно до стоїчної теорії, погодившись із враженням, що ця людина погана, ви будете неправими. Ба більше, характер інших людей, навіть справді порочних, формально належить до категорії небажаного байдужого, оскільки ви його не контролюєте. На відміну від цього, ви повністю контролюєте власний характер, про який і має передусім турбуватися практик стоїцизму. Отже, формулювання, що ґрунтуються на ціннісних судженнях, є формально хибними, якщо йдеться про обговорення того, що від вас не залежить. Відмова від використання мови, навантаженої ціннісними судженнями, коли ви розмірковуєте чи розмовляєте про зовнішні речі, значно зменшить кількість хибних вражень, на які ви погоджуєтеся.
Читайте також огляд книжки «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури»
Проаналізуйте кожне враження з наукового погляду
Навчальна програма стоїків ґрунтується на вивченні трьох предметів: фізики, логіки й етики. Марк Аврелій пропонує нам дивитися на речі «з наукового погляду», тобто у світлі фактів і логічного мислення. Як ви знаєте, фізика має справу з тим, як функціонує світ — із фактами. Логіка — це вивчення й застосування обґрунтованих аргументів, оскільки факти потрібно тлумачити правильно, адже вони не говорять самі за себе.
А етика пояснює, чому ми все це робимо: щоб спробувати жити евдемонічним життям, тобто таким, яким варто жити. «Ніщо не виробить великодушності» так, як це робить застосування раціонального підходу — і ніщо не дасть вам змоги краще, об’єктивніше подолати проблеми. Люди часто втомлюються від надмірної раціональності, а це зовсім не те, що ми (або стоїки!) відстоюємо. Спробуйте ось що: чесно запитайте себе, чи світ (та ви особисто) просто зараз (або будь-якої іншої миті) страждаєте від надмірного застосування здатності мислити. Так, залишається відкритим питання, як найкраще застосувати наше природне вміння логічно мислити, щоб розв’язувати проблеми. Коли з’ясуєте суть своїх вражень, Марк Аврелій радить поміркувати над зв’язком між тим, що нас непокоїть, і рештою космосу. Чим буде корисно те, що я маю намір зробити? Марк посилається на все суспільство як на «найвищий град», тобто космополіс, весь людський рід, до якого ми належимо та якому маємо бути вірними. Зверніть увагу, як поетично називає Марк справжні міста й держави «домівками» космополісу — чудовий образ, що відбиває суть ставлення стоїків до всього людства.
Далі Марк Аврелій переходить до опису особливостей того, як потрібно застосовувати його підхід на практиці. Коли ми постаємо перед тим, чого палко бажаємо чи що викликає в нас сильне позитивне «враження», то маємо запитати себе, із чого саме воно складається, скільки це триватиме (ніщо не вічне й багато речей дуже швидкоплинні), і особливо з якою чеснотою це пов’язано (якщо це взагалі стосується якихось чеснот). Чи є вчинок, над яким я розмірковую, мудрим, мужнім, справедливим і поміркованим? Якщо ні, це має мене втомлювати. Як ця річ, подія чи вчинок вписується в загальну мережу причин і наслідків? Якщо те, чого ми палко бажаємо, неможливе (скажімо, уникнути старіння), тоді доцільно прийняти його як є і перетворити на практику доброчесності, замість даремно скаржитися на те, що Всесвіт робить це з нами. В іншому місці «Роздумів» Марк Аврелій каже: «Гіркий огірок? Викинь. Терня на шляху? Омини. Цього досить. Не примовляй: “І чого так у світі стається”?».
І останнє: ми усвідомлюємо, що деякі люди можуть не розуміти, як усе у світі пов’язане та в чому полягає їхня людська відповідальність («не відає, що для нього природне»). Однак для нас (тих, кому вдалося трохи краще зрозуміти суть) це не привід не поводитися з іншими «добродушно й праведно», завжди пам’ятаючи про істинну цінність речей.
Що робити?
Перш ніж перейти до деталей, розгляньмо один приклад. Скажімо, Даян не любить, коли її критикують. Вона це знає, а тому може застосовувати впродовж тижня низку намірів щодо реалізації, які допоможуть їй працювати з цією відразою. Ось приклад такого наміру: «Коли мене критикуватимуть, я скажу собі: “Це звук, який створюють людські голосові зв’язки”». Це саме те, що ви практикували минулого тижня. Однак згодом Даян може сформулювати на основі цього ще один намір щодо реалізації: «Я розділятиму це враження на складники й нагадуватиму собі, як це вписується в ціле та яку чесноту я можу застосувати». Це дасть Даян змогу побачити загальну картину в тій ситуації, яка склалася, що допоможе їй зрозуміти, як вона може виявляти свою доброчесність будь-коли.
Розділивши враження на складники, вона може сказати собі, що людина, яка висловила критичне зауваження щодо неї, насправді хотіла допомогти. Отже, Даян може дійти висновку, що в будь-якому разі це дає їй чудову нагоду вдосконалитися: якщо в критичному зауваженні справді є частка правди, вона може вчинити мужньо, з’ясувавши, що потрібно змінити, а якщо воно зовсім не відповідає дійсності, вона може вчинити справедливо, поводячись із цією людиною «добродушно й праведно», оскільки вона вчинила так ненавмисно.
Ось які кроки потрібно виконати:
- розділіть враження на складники й опишіть його об’єктивно;
- розгляньте ситуацію загалом, на соціальному чи космічному рівні;
- поміркуйте про чесноти, які ви можете виявити в цій ситуації;
Можливо, буде корисно записати ці три кроки на окремому аркуші паперу, коли у вас сформується відповідне враження. Якщо ви відчуваєте, що можете виконати всі три кроки подумки, тим краще для вас!
