Письменниця, яка запустила тренд знімати відео, як плачеш з її книжками. Авторка, романи якої займають п’ять або навіть шість чільних позицій у десятці кращих бестселерів New York Times упродовж останніх кілька років. Мільйонерка, якій неабияка працелюбність та вдалий підбір тем дозволили переїхати з трейлера у власне житло і жити саме те життя, про яке мріялося.
Так, торік влітку деякі її книжки на OLX пропонували міняти на квартиру в Києві, таким шаленим був ажіотаж, а потім сталися нові тиражі й лавина дещо спала. Але, оскільки в березні українською вийшов уже п’ятий її роман, маємо привід поговорити.
Ми прочитали низку її книжок, поплакали (відео не буде) і маємо, що сказати. Та спочатку…
Невеликий екскурс у біографію
Коллін Гувер до того, як стати авторкою бестселерів, займалася різноманітною соціальною роботою. Саме там, вочевидь, і збирала сюжети. Перші свої романи письменниця видавала самостійно (і ці перші романи формують трилогію), а потім за неї вже мусили змагатися видавництва.
Шанувальники Коллін Гувер називають себе когортою від СoHo — перших літер імені авторки. Вони не тільки скуповують усі її книжки, а й тематичний мерч (від нотатників і чашок до дитячого одягу!). Письменниця організувала читацький клуб, тематичні книжкові бокси і навіть спеціальну підписку книжок з автографами. Зараз, щоправда, її оформити не можна (чи, може, так з українського айпі показує).
Гувер каже, що відчуває неймовірно сильний синдром самозванця. Цитуємо:
«Я читаю книжки інших людей, і мені так заздрісно. Думаю: “О Боже, це настільки краще, чому ж мої книжки так продаються?” — і сама ж собі відповідає. — Це не я, це читачі контролюють, що зараз продається».
Тож чому ці книжки так добре продають? Тому що це доволі якісна масова література, яка базується на загальноприйнятих цінностях — вічні теми в сучасному контексті.
«Спогади про нього», переклад: Анастасія Дудченко, видавництво «РМ», 2023
Найновіша книжка Колін Гувер українською, яка тільки починає підкорювати тиктоки букблогерів. Доволі типова для авторки за настроєм драма високого градусу. Все починається з фатальної помилки, яку Кенна собі ніколи не пробачить. П’ять років у справжній в’язниці та неспівмірно більше у в’язниці власної пам’яті й почуття вини. Вона не пробачить собі смерті коханого і не пробачить собі, якщо не спробує стати кимось у житті маленької донечки, яку в неї забрали.
Та наблизитися до батьків коханого, які виховують малечу, вона не насмілюється, — вони надто чітко дали зрозуміти, що не потребують її присутності у своєму житті. Єдиним, хто може їй допомогти, є Леджер, який керує баром. Сусід, друг та улюблений дядечко для її донечки. Якщо не він, то ніхто…
«Спогади про нього» — з тих історій, з якими втримати сльози неможливо. Хоч розумієш, що героїні є за що спокутувати, але й відмовити їй у співчутті буде щонайменше бездушно.
«Покинь, якщо кохаєш», переклад: Ірина Гнатковська, видавництво Vivat, 2023
Роман-візитівка Коллін Гувер. Той, із яким її популярність розквітла настільки, що про неї вже неможливо було не говорити. До слова, авторка змилосердилася і торік подарувала історії продовження, яке цьогоріч має вийти українською.
«Покинь, якщо кохаєш» — роман, присвячений матері авторки, яка зуміла вирватися з кола домашнього насильства і дати донечкам необхідний старт у житті. А ще зробити неможливе — зберегти добрі спогади про батька.
Головна героїня Ліллі Блум змалечку бачить, як тато лупцює маму, тому навіть на його похороні не може сказати жодного доброго слова. Вона переконана, що з нею такого ніколи не станеться. Але життя часто робить несподівані повороти і за кілька років їй самій доведеться відповідати на запитання: чому вона від нього не піде?
Власне, «Покинь, якщо кохаєш» — гостросоціальна проза, яка показує, скільки елементів у ситуаціях, які збоку здаються цілком однозначними. І досить уже засуджувати жертву за те, що вона не йде, — засуджуйте того, хто її мучить.
«Без Меріт», переклад: Вікторія Ярмольчук, видавництво Vivat, 2023
Книжка, яка спростовує славу Коллін Гувер виключно як авторки романтичної прози. Це знову гостра соціалка про токсичні стосунки, депресію і те, як зрештою легко прогледіти, що з близькими щось не так. А потім може бути пізно, надто пізно.
Велика сім’я, яка живе в переобладнаній церкві (так, погоджуємося, це дивно, але ви чули, що в Нідерландах у старому храмі відкрили першокласну пивницю?), має що приховувати. І Меріт, яка вирішила, що світові буде краще без неї, хоче наостанок влаштувати бенефіс та викрити все те, про що Восси воліють не говорити.
«Без Меріт» — насамперед про здатність говорити і турбуватися, про те, що присмачена солодким брехня робить біди значно більше, ніж болюча правда. А ще про те, що психічне здоров’я важливе, надто важливе, щоб ним нехтувати.
Читайте також: 10 детективів 2021-го, що варті вашої уваги
«9 листопада», переклад: Сергій Ковальчук, видавництво «РМ», 2022
Подейкують, що ця книжка — ідеальна для осіннього читання. Що ж… навесні теж непогано заходять історії кохання, ще й авантюрного, ще й такого, де багато змінних, і кожен із закоханих може зібрати із цього свою картину світу.
Чи можуть вважати себе парою люди, які стільки часу проводять нарізно? Адже між цими коротенькими зустрічами стільки всього може прослизнути, загубитися, а якщо ще й свідомо вибираєш неправду… Феллон і Бен познайомилися 9 листопада — і саме ця дата стає для них знаковою для майбутніх зустрічей.
Коллін Гувер у цьому доволі класичному любовному романі спонукає до роздумів про довіру, віру в себе і здатність прощати — насамперед власні помилки.
«Веріті», переклад: Сергій Ковальчук, видавництво «РМ», 2022
Книжка на один вечір, бо настільки динамічна, що й не відкладеш. Веріті — всесвітньо відома письменниця, цикл романів якої має шалену кількість прихильників. От тільки жінка паралізована після аварії і, вочевидь, не зможе його закінчити.
Тож її чоловік шукає автора, який міг би продовжити роботу дружини. Його вибір падає на Лоувен — початківицю, яка вже видала власну книжку, але та не мала успіху. Він вірить у неї, тож запрошує до маєтку Кроуфордів, де та зможе попрацювати з нотатками та картотекою Веріті, скористатися начерками на її комп’ютері.
Але Лоувен знаходить не тільки тексти, які стосуються циклу, а й щоденник, який відкриває темний бік письменниці. Чи не відкриває? Чи це така ж вигадка, як і її книжки?
То що ж робить «Веріті» — розкриває дуальність і суперечність людської душі чи, може, пропонує майстерну містифікацію? Пропонуємо читати разом із друзями і обговорювати, бо фінал можна тлумачити по-різному. І ще одне питання, на яке наштовхує Коллін Гувер, — наскільки добре ми знаємо людей, із якими живемо під одним дахом?
