… Вона, йде по спаплюженій війною донецькій землі. Через поле із залишками сухих соняхів. Поміж зрізаних скалками арти порхлих стебел. Де-не-де на стеблах висіли репані та пожухлі перестиглі кружальця соняхів. Коли вона зачіпає їх плечем, із них сиплеться чорно-сіре насіння. Підіймається пил і летить сірою хмаринкою над полем, рознесений вітром. Над головою кружляє вороння. Голосно каркаючи, наче на сполох! Окрім цих воронячих криків стоїть мертва тиша… Мертва!
Погляд натикається на розкидані поржавілі автівки і танки. Залишки нашої чи то ворожої техніки. Десь поряд Волноваха… Але їй не туди!
Йду, прислухаючись до кожного звуку, шереху, скрипу висохлої на порох землі під ногами. Берці шарудять сухою травою. Припалі сірим пилом.
Він забив ніс, горло, вуха. З-під мазепинки вибилося колись чорне волосся.
Воно стало попільно-сірого кольору. На обличчі сіра пилюка світилася срібно-вологими доріжками від патьоків поту. Спека, спекота, спекотища! Просто пекельне жахіття!
— То ось яке воно, бісове пекло!
Плечі обтяжує важкий наплічник і автомат. Скільки вже вона пройшла?
Кілометр, два, чи взагалі всі десять? Після обстрілу градами. І мінометного обстрілу. Щоб вже нічого живого не залишилося! Йопс! Підерсія суцільна!
Її група розгубилася тепом. Чи це тільки вона одна загубилася?
— Ми не кидаємо своїх! Знайдемося! — шаруділо в голові.
Радійка вже давно розрядилася і шипить. В ефірі тиша. Тільки у вухах дзвенить. Наче в них засіли тисячні зграї комарів. Сонце палає над самою маківкою. Спекота, пекельна спека. Це наче пекло на землі. Берць провалився в якусь яму. Нога почала грузнути наче в болото. Копанка чи
ні?! Якась чортова хрінь!
— Що? Я ж не в Олешківській пустелі, звідки тут сипучі піски? — позаду почувся глухий гуркіт тяжкої автівки. Бетер? Чи КрАЗ? Чий?
Озирнулася. Куди?! Нікуди — як на пательні! Вона не настільки схудла, щоб сховатися за сухим стеблом соняха. Рука автоматично зірвала гранату з розгрузки. Пальці намацали чеку.
— Ша! Не спіши, головне без паніки! Зашаруділо в голові.
Присіла, потім перекотилася на бік. Запилена пікселька, з таким же запиленим наплічником, стали наче схованка. Вона далеченько від дороги.
Якщо не підуть у соняхи, то з дороги не помітять. Автомат поклала поряд.
— А з кузова? Можливо! Головне, не ворухнутися! Тихо! — по нозі щось пробігло. Миша чи сліпуха?
— А бодай би тебе шляк трафив!
Хоча, якщо польова дрібнота без остраху бігає по піксельці…
— Добряче замаскувалася, мабуть!
— Трясця! Шарудить у голові. Боже, сама з собою! Спека!..
Пити, жахливо хочеться пити! Фляжка, із солоно-кислою водою, де?! Язик присох до піднебіння. Губи потріскали, кривавлять. Пити…
Вона почула як, машина зупинилася і хтось зістрибнув на землю, голосно
стукнувши підборами по сухій, збитій дорожній землі. Почулися голоси, регіт. Потім дзюрчання й сопіння.
— Сцикуни, пся крев!
Матюкнулася про себе. Почулося шарудіння сухих стебел: падлота скручувала голови перестиглим соняхам. Чути, як на зсохлу землю сиплеться насіння…
— Ванька, сарві мнє пару падсолнухав. Ну, нє в падла же? Ілі западло?
— Ну ти и падла!
— Ти козліна, сука долбаная! А сама? Слабо? Падла мордатая. Ходь, ходь. Ща как всажу! Гніда толстозадая!
— А тебє? Че лі в падла?! Нууу! Підар кончений!
Голос жінки було важко назвати жіночим. Басюра, наче в здорового мужика.
Їх високоінтелектуальний діалог було перервано голосним горланням чи то з кузова, чи то з кабіни.
— Эй, падли! Харе, сучари, щелкать челюстями. Піпец, вашу мать!
Быстро назад! Ехать пора! С вами, сволочами падлотнимі, апаздаєм! Еще телёпать и телёпать, черт знаєт сколько! Ночь скоро! Неохота в этой долбаной степи заглохнуть! Жрать, сука хо! Жуть!
Почулося, як пересмикнули затвор, і коротка черга полоснула поряд із нею.
Піднявся здоровий стовпчик пилу. Запорошив очі, забив ніс. Затиснула пальцями, бо від пилу закрутило. І через якусь секунду тихо чхнула.
Втиснула голову в м’яку, наче рисова пудра, гарячу пилюку…
Автівка загарчала втомленим мотором і рвонула дорогою. Вона ще хвилин із десять полежала, неспішно повернулася на спину. Сонце поміняло диспозицію, змістившись із центру ближче на захід. Над головою кружляють зграї вороння, розриваючи тишу, голосним і настирним карканням! Постійні пернаті санітари — охоронці поля битви. Чути, як дзьобами шматують тіла, розкидані полем…
Права рука затисла помертвілими пальцями гранату. Вправними рухами лівої чіпляю її на розгрузку.
— Ще не на часі…
Я відкрила очі. Озираюся. Темінь. Ніч чи день?! Навколо суцільна чорнота.
Де я? Це сон? Чи я досі в секторі?! Трясця! Кожну ніч те саме! Війна вгризлася в кожну клітину. Нерви як струни. Біль періщить і спалює зсередини. Нутро випалює полум’я. Пече! Пити, хочу пити, дуже… Язик прилип до піднебіння!
Змертвілі пальці стискають гранату. Колись холодний метал круглячки зігрівся теплом долоні.
— Не розтискати! Я зірвала чеку?! Зараз бабахне?! І все!.. Нізащо! Ні!!!
— Яка в дідька граната?!
Підерсія, піпець! Йопс! Дістало!.. Голову розриває на клапті!
Фантомні відчуття гранати в долоні! Мій мозок випалює реальність спогадами! Жах! Це ж просто сон!
Нігті вп’ялися в долоню. Знову протикнула шкіру, пече…
Війна-вбивця, гадюка-садистка… Спогади, стали реальністю і то до скону!.. Шиза накрила й накриває! Піпець…
Мацнула обличчя. Щось липке і дуже слизьке, і тепле розмазала по щоці.
Знайомий запах крові. Знову юшка з носа. Голова як діра. Наповнена тяжким болем, на розрив! Хвилями викидає з носа зайві патьоки крові.
Зриваюся з ліжка і біжу коридором у ванну. Ковтаю, давлячись, патьоки, які заливають горлянку!
— Ніколи, чуєш, ніколи не здамся! — шепоче знайомий голос у голові.
Піпець, шиза накриває!
Соняхи, навколо тільки соняхи і сонце! Переспіле насіння з тихим шурхотом сиплеться долу…
Літературне редагування: Ната Коваль
Jack Grapes’ Method Writing — практичний курс, що вчить писати у власному унікальному стилі, створювати потужні правдоподібні тексти та працювати з тональною динамікою.
Джек Ґрейпс викладає в Голівуді 50 років. Спочатку це був суто професійний курс для письменників, сценаристів, акторів та піарників у Лос-Анджелесі. Але згодом його почали вивчати люди різних професій. Програма «Методу» містить 9 рівнів, і вже на першому рівні студенти опановують базові концепти, які роблять текст сильнішим.
Наталі Скорикова, викладачка «Письменницького Методу» в Україні, адаптувала програму курсу для українців і має на меті не лише вчити працювати з текстами, а й популяризувати сучасну українську літературу.
