Хороший шанс подивитися на себе збоку — уважно прочитати найновіший роман Софі Оксанен «Собачий майданчик». Він розповідає здебільшого про Україну, однак компліментарності щодо нашої дійсності від фінської письменниці очікувати не слід. Скоріше — «холодного душу». Головно ця книжка — про українок, та все ж написана вона не стільки для нас, скільки для європейців, чиїми відстороненими очима і маємо нагоду глянути на віддзеркалення гострих суспільних проблем, що так болісно відчитуються на сторінках роману; на наші, так би мовити, вади і гріхи.
Легкий заробіток чи злочин?
Тему Софі Оксанен підняла доволі дражливу: об’єктивація жінок через донорство яйцеклітин, сурогатне материнство. Злочинний і надзвичайно прибутковий бізнес для тих, хто не нехтує брудними грішми. Але так само, на жаль, і метод відносно «легкого» заробітку для жінок, які не гидують продавати своє тіло в такий спосіб або опинилися у скруті й вдаються до нього з відчаю, навіть ціною власного здоров’я. В цей кримінальний вир і потрапляють головні героїні Софі Оксанен, чим піддають себе жахливим відчуттям, про які ще не здогадуються.
Доволі складно уявити подібний промисел у Фінляндії чи в іншій цивілізованій західній країні (хоч клієнти на ці недешеві послуги знаходяться якраз переважно там). Тож місцем основних подій сюжету стає Україна 2006–2016 рр., де все це навіть попри формальну заборону є можливим через корупцію. Як і присутність раніше судимого на президентській посаді, повсюдність і всесильність бандитсько-олігархічних кланів чи підпільне домашнє виробництво макового компоту в селах, щоб продавати його наркоманам.
Чому Україна
Чого б це популярній і визнаній європейській письменниці писати роман про Україну, з якою її на позір ніщо не пов’язує: ні родинні, ні будь-які інші особисті зв’язки? Не виглядає на те, щоб у пересічного європейського читача був реальний запит на українську тему навіть попри нашу війну. А якщо говорити конкретно про скандинавського — то й поготів. Але є одне але: Софі Оксанен — один із нечисленних голосів на Заході, який відкрито говорить про справжнє обличчя Росії, її інформаційні атаки, пропаганду та агресію.
Наполовину естонське коріння цієї фінської письменниці, очевидно, робить для неї пекуче відчутним радянський досвід, який травмував. Спільність у такому питанні з Україною, яка цього травматичного історичного спадку отримала найбільше, а зараз — узагалі потерпає від відкритої агресії з боку північного сусіда, і наблизила до нас Оксанен настільки, що вона буквально стала адвокатесою України на культурній арені Європи.
Тож тих, хто прочитає «Собачий майданчик», перш за все, має вразити колосальна пропрацьованість письменницею свого матеріалу. Це достовірність і реалістичність «українських» деталей, якими авторка оперує, розвиваючи вигаданий сюжет: від згаданих пісень Плачу Єремії чи, прости Господи, Світлани Лободи, до точних описів урбаністичних ландшафтів Дніпра зразка кінця двотисячних, коли він ще був Дніпропетровськом.
Також бачимо чіткий меседж стосовно війни на Донбасі — в Оксанен це аж ніяк не громадянський конфлікт, а збройна агресія щодо України. Тобто ніякого нальоту російської пропаганди, яка так вільно шириться світом, на сторінках роману немає.
Головні героїні
Сюжет книжки обертається довкола утікачки Оленки. З нею читач знайомиться, коли жінка опиняється на одному невеликому собачому майданчику поряд зі своїм ворогом, що немов з’явився із минулого, прагнучи відплати. Це означає, що ті, від кого вона так відчайдушно втікала під чужим іменем аж до Фінляндії, підібралися вже зовсім близько і дихають в потилицю. А той, хто може порятувати, навпаки, все ніяк не з’являється…
Собачий майданчик тут не лише конкретне місце — один зі сквериків для вигулу собак у Гельсинкі. А й прекрасна метафора. Тож не дивно, що саме вона стала назвою роману. Адже як на собачому майданчику благополучні сім’ї вигулюють породистих, доглянутих собак, так і донорками яйцеклітин та сурогатними матерями для заможних сімей можуть стати тільки «відбірні» жінки без дефектів, хвороб та з ідеальним (хай навіть «підмальованим») родоводом. Наприклад, як Дарія — друга головна героїня роману.
Одна на двох травма
З Оленкою Дарію пов’язує надто багато й надто тісно. Колись вони обоє мешкали на Донбасі, а їхні батьки були компаньйонами. Жорсткі розкла́ди 90-их поклали край спільному бізнесу татусів. І тут мова не тільки про згортання самої справи, а й про інші, куди трагічніші наслідки. Тоді, давно, відбулася перша зустріч двох дівчат у донбаському Сніжному…
По приїзді на Донбас Оленці довелося швидко забути своє безтурботне естонське дитинство. Як згодом і юність, що минула на задвірках європейського модельного бізнесу й успішною кар’єрою не увінчалася — довелося повертатися в село до мами й тітки, і до сумнівних підробітків на маковому компоті. Париж вона так і не підкорила, зате, можна сказати, підкорила Дніпропетровськ кількома роками пізніше. Хоч це підкорення зовсім не було схоже на казку і починалось аж ніяк не райдужно:
«Я вдарилася пальцями ноги об випнуту бруківку. Ця фірма й справді така заможна, що директорка отак запросто літає між Києвом і Дніпропетровськом літаком? У моїй уяві це могли собі дозволити лише народні депутати й топбізнесмени, люди, які загрібають гроші лопатою. І я справді зустрінуся з такою людиною віч-на-віч? Чи, може, жінка просто хоче справити на мене враження, напустити туману? Я інстинктивно підняла руки до волосся. Корені вже відросли. Вдома в тітки лише літній душ. Фарбу під ним не змиєш, доведеться піти до перукарні».
Тут Оленка з Дарією зустрілися вдруге. До їхньої третьої зустрічі у Гельсинкі на собачому майданчику станеться стільки потрясінь, що колишні подруги перетворяться на небезпечних ворогів, кожна по-своєму, однак, травмована досвідом донорства. Колись Оленка знайшла Дарію і завербувала її в «бізнес»: тіло Дарії було ідеально привабливим товаром. А тепер уже Дарія відшукала Оленку, знаючи, що за її голову можуть викласти кругленьку суму сильні світу цього.
Чим вразить «Собачий майданчик»
Одна з основних етичних проблем, яку порушує Софі Оксанен у романі — чи залишається сурогатне материнство материнством? Чи відпускаючи своїх (та й чи свої вони?) дітей у призначені для них сім’ї-замовниці, сурогатні матері повинні забути про них назавжди? І як бути, якщо забути несила? Хто має захищати права цих жінок (якщо вони взагалі мають права), зважаючи на те, що вся ця історія поза законом? Адже для багатих європейських клієнтів донорки з третього світу — лише постачальниці, які мають ціну, а для їхніх «роботодавців» — тільки інструмент з обмеженим терміном придатності. До слова, остання лінія — особливо яскраво відчитується в романі, оскільки Оксанен — знана феміністка й борчиня за права жінок.
Що ж, «Собачий майданчик» вийшов і справді дуже жіночим романом у кращому, глибшому розумінні цього слова, насичений страхами й переживаннями, алінійний, напружений. Тут гостра соціальна драма поєднана з елементами детективу та психологічного трилера. А в підсумку — маємо щемку й моторошну історію, реальність якої вражає, особливо ж — українського читача.
Цікавий факт
За мотивами роману є туристичний маршрут.
Щоб описи української реальності в «Собачому майданчику» були достовірними, а деталі — максимально точними, Софі Оксанен консультувалася зі своїм українським другом Ігорем Кучером. Ігор є директором туристичної агенції Nordic Travel, тож йому прийшла ідея створити тур для іноземних читачів книжки. Він охоплює Київ, Дніпро й Одесу — основні місця, де розгортаються події роману.
2020 року планували запустити тур для всіх охочих, однак через пандемію його довелося відкласти на невизначений час. Поки відбулася лише одна мандрівка — журналісти з Фінляндії відвідали у супроводі Ігоря Дніпро і Київ після виходу «Собачого майданчика» фінською мовою.
