Писати чітко, зрозуміло і цікаво — навичка, яка потрібна будь-кому, хто творить тексти. Навіть, якщо це пости у твіттері. «Як писати добре. Класичний посібник зі створення нехудожніх текстів» (також відома як «Текст-пекс-шмекс») Вільяма Зінссера — рекомендації, перевірені часом і тиражами.
Нам часто важко визначити, яким має бути добрий текст, але напрочуд легко сказати, яким він бути не має. Всі ми бачили такі тексти. Тож як писати добре? Можливо, ця книжка не зробить із вас Гемінґвея, який одним правдивим реченням завойовував серця читачів, але виклад думок покращить.
Принцип писання
Можливо, ви уявляєте написання тексту як ритуал: при свічках, за друкарською машинкою (нотатником, акуратним ноутбуком), справа — чашка кави, зліва — а ні, зліва нічого немає, щоб не відволікало. Все це відбувається на світанку, щоб ніхто не заважав, а процес синхронізувався із пробудженням міста. Або ні, хто ж пише в місті? Це має бути відлюдна місцина, де точно ніхто не заважає. Хоча, може, й не на світанку, а глупої ночі, щоб залишатися сам на сам із думками…
Може бути й так, але переважно ні, тому що писання — насамперед рутинна праця, де ви складаєте слова в речення, а ті — в абзаци, застосовуючи арсенал знань і досвіду. Ритуали, якщо вони у вас є, налаштовують на працю, але не є її складовою частиною. Писання — ремесло, а кожне ремесло можна опанувати на пристойному рівні, навіть не стаючи в ньому віртуозом.
«Не існує “правильного” способу виконувати таку специфічну роботу. Є безліч письменників і безліч методів. Будь-який спосіб, який допомагає висловити те, що ви хочете, правильний для вас. Одні пишуть удень, інші — вночі. Комусь при цьому потрібна тиша, а хтось вмикає радіо. Один пише від руки, інший — за комп’ютером, а хтось записує себе на диктофон. Деякі люди пишуть чорновий варіант усієї роботи на одному диханні, а потім перечитують і редагують. Інші не можуть написати другий абзац, доки як слід не відшліфують перший».
Геть шум!
Забагато води — найпоширеніше звинувачення для не надто доброго тексту. Звідки вона береться? Де протікає? Причин може бути декілька: від — автору бракує фактажу для того, щоб зробити текст достатньо великим, намагання написати більше, бо так солідніше… до певного хаосу в думках, коли писака не може виділити важливе, тому пише все. Що про це каже Вільям Зінсер?
«Чисті думки — чисте письмо. Одне неможливе без іншого. Не вийде добре писати, якщо у вашій голові все сплуталося».
Тому перед написання обов’язкова попередня робота, щоб визначити основні тези, які прагнете передати своїм текстом. Мета цієї рецензії показати, що ця книжка добра, наводячи власні рефлексії та підкріплюючи їх цитатами. З метою і способом її досягнення визначилися. А що далі?
«Письменники повинні постійно запитувати себе: що я намагаюся сказати? Як не дивно, часто вони цього не знають. Потім автори мають поглянути на написане й спитати себе: я сказав те, що хотів? Це зрозуміло для людини, яка вперше зіткнулася з такою темою? Якщо не зрозуміло, значить потрібно внести корективи. Успішний письменник — той, хто має досить ясну голову, щоб побачити це».
Саме так: що я хочу сказати і чи в мене це вийшло? Найкращий спосіб перевірити: зачитати свій текст комусь, хто готовий його послухати. Найкраще саме зачитати, а не переслати, бо читаючи ви й самі помітите, де текст втрачає ритм, і зможете оперативно це виправити, а тоді спитати читача: яку цей текст мав мету? Якщо достатньо близько до вашої цілі — то приймайте вітання.
Мова як ефективне знаряддя
Що хочемо сказати, вже знаємо. Наступний пункт — як це зробити ефективно. Якою має бути мова? Вільям Зінссер наполягає, що мова має бути простою: без закручених іменників, із сильними дієсловами.
«Прості іменники — ваші найефективніші інструменти. Вони викликають у читачів емоції».
З таким читач буде співпереживати, а не тільки відчує нудотний сморід тліну. Прості слова творять не тільки текст, який простіше сприймається, а й краще достукується до реципієнта. Ніхто ж не ускладнює рекламні слогани… чи не так? З іншого боку, незрозуміло, чому ж тепер нехудожні тексти, з якими маємо справу як читачі, оперують мовними динозаврами і головною функцією, схоже, вибрали задавити читача інтелектом. Ця практика не нова.
«Як зазначив Джордж Орвелл у своєму оповіданні “Політика та англійська мова”, написаному в 1946 році, але часто читованому під час війн у Камбоджі, В’єтнамі та Іраці, “політичне мовлення та письмо — це спосіб виправдання того, що виправдати не можна. Тому політична мова значною мірою складається з евфемізмів, спірних формулювань та абсолютної нечіткості”».
Пишіть словами, які знаєте з дитинства. Нехай вони будуть основою ваших текстів. Так, у нехудожніх текстах часто потрібна галузева термінологія, не цурайтеся її, але стежте за тим, щоб зрозуміти вас могли не тільки колеги зі сфери, навіть якщо текст спеціалізований. Як каже Вільям Зінссер: «Чотири основні догми: ясність, простота, лаконічність і людяність». Нехай же вони будуть із вами.
Читайте також: Писати корисно все — від списку покупок до тисячосторінкових романів
Я — автор, я — серце тексту
Не бійтеся бути собою в тексті, ви — не набір кліше, а унікальна особистість, якій хочеться ділитися своїми думками зі світом. Можливо, не на кожну тему вам писати однаково цікаво, але в кожній можна знайти те, що цікавить саме вас. Навіть у діловому спілкуванні. Подумайте, як пишете корпоративні листи. Вільям Зінссер каже, що має бути так:
«Якщо ви працюєте на якусь установу, будьте собою, коли пишете — байдуже, яка у вас посада. Ви здаватиметеся живою людиною серед роботів».
Бо, впевнена, ви ловили себе на тому, що в писанні на певну тему пристосовуєтеся до певних загальноприйнятих «норм», які тільки обезличують. У мене було щось схоже, коли писала спортивні репортажі. За лексикою, вичитаною у профільних ЗМІ, ховалося моє не надто добре розуміння того, що відбувається на арені. А от пишучи про книжки до таких хитрощів вдаватися не мушу, досвіду вистачає.
«Хай би про що я писав, моя головна цінність — я сам. А ви — ваша цінність. Не намагайтеся міняти свій голос, щоб він відповідав темі. Виробіть єдиний голос, який упізнаватимуть читачі, голос, яким вони насолоджуються не лише за його милозвучність, а й за відсутність “звуків”, що псують тон: недбалість, зверхність та кліше».
Чому «Як писати добре»?
По-перше, ця книжка чудово читається: вивірена структура, гарна мова, цікаві приклади. По-друге, у ній перевірені прийоми, які згодяться кожному. По-третє, підходить для будь-якого рівня (звісно, досвідчені писаки мають якісь свої фішки, але й вони знайдуть тут корисне). По-четверте, після неї вам справді захочеться писати, бо автор уміє надихати.
І ще одне. Не забувайте про гумор!
«Гумор — це секретна зброя автора документальної прози. Вона секретна, оскільки дуже мало письменників розуміє, що часто гумор — це найкращий чи навіть єдиний спосіб передати вагому думку».
Тож уперед — до створення хороших нехудожніх текстів!
