Письменник Павло Дерев’янко дебютував у 2019 році з романом «Аркан вовків» (першою частиною трилогії «Літопис Сірого Ордену», видавництво «Дім Химер»). У 2022 році, вже після повномасштабного вторгнення, перша та друга частини трилогії були видані другим накладом. Напередодні виходу третьої частини запитуємо в Павла про п’ятирічний шлях роботи над трилогією.
«Літопис Сірого Ордену» — темне фентезі. Чому обрав цей жанр?
Темне фентезі мені імпонує через свою чесність, воно не боїться показувати темні сторони людської природи, ницість, кривавість, тут немає протистояння світлих і хороших героїв проти лихих і поганих злодіїв. Тут немає вибору між правильним і неправильним, бо зазвичай є вибір між кепським і ще гіршим. Мені імпонує така чесність цього жанру, він дуже схожий на наше життя, попри фантастичні декорації.
Автор має бути відвертим, не боятися показувати болючі, брудні, інтимні моменти, бо вони допомагають створювати відверту прозу, яка відгукується читачу.
І який момент найболючіший для тебе у трилогії?
Найбільш болючі — у третій книжці, тому не спойлеритиму 🙂 Важко диференціювати історії за критерієм складності, вони всі різні, але водночас — спільно трагічні.
Дебютна перша частина трилогії «Аркан вовків» вийшла у 2019-му, третю частину ти дописував уже після 24 лютого 2022 року. Як війна вплинула на процес роботи над заключною частиною?
Третю книжку я встиг дописати 23-го числа, надвечір. Після 24-го я дописував тільки післямову, трилогію я завершив до вторгнення. Нічого не змінилося в баченні цієї історії. Власне, коли я редагував «Пісню Дібров», вона мені нагадувала погане передбачення, бо багато чого, що там описувалось, перегукується з нашим сьогоденням. Не хотілося ні перероблювати попередні частини, ні якось інакше на них подивитися. Усе на своєму місці.
Так, можна сказати, що це історія про війну. Якщо не перша книжка, то друга і третя, особливо третя. Окрім відтермінування виходу книжки через війну, довелося викинути з рукопису зетки, бо в цьому світі латинка, «Z» там були задіяні, довелось цей момент переосмислити, бо русня споганила літеру.
Перша частина трилогії — це, по суті, роман-дорослішання. Це твій свідомий авторський вибір?
Так, це роман-дорослішання, роман-ініціація. Я не можу сказати, що це був свідомий авторський вибір, це стало зрозуміло, після того, коли я вже завершив рукопис. Я на нього подивився і зрозумів — ага, так ось про що я писав. Треба, отже, відповідно текст відредагувати. Це, мабуть, помилка початківця, бо далі я вже знав, про що саме я хочу писати і одразу намагався розставити акценти відповідно, а не після того, як завершив першу частину роботи.
То роман виявився своєрідним шляхом дорослішанням автора?
Щоразу, коли завершуєш задум, який здавався дуже важким, почуваєшся так, ніби здолав новий щабель.
Але це суб’єктивне відчуття — про рівень літературної майстерності та його зміни судити вже читачам.
Багато читачів паралелять події в трилогії з подіями, у вирі яких ми зараз живемо. Чи варто це робити?
Я — громадянин своєї країни, я її люблю, я патріот. Те, що в ній відбувається, не може не впливати на мою творчість. Узагалі вся трилогія присвячується захисникам і захисницям України. Відповідно мої читачі, українці, розуміють контекст, розуміють віддзеркалення певних подій, воно їм відгукується.
Певно, якщо перекласти ці книжки, і їх прочитає умовний іноземець, деяких речей він не зрозуміє, щось йому не зайде чи не відгукнеться, просто тому, що він знаходиться поза українським контекстом. Це не погано, просто так працює література.
Український контекст — це зокрема тема характерництва і характерників, яка досить популярна в нашій літературі. Чому ти обрав саме її?
Так, характерники — популярний образ (аби не сказати «заяложений штамп»), тому це слово навіть не виносили в анотацію: у багатьох читачів вони викликають сумні асоціації. Попри те, з темою хотілося попрацювати, аби подати її під власною оптикою, що різниться від класичних козацьких легенд. На те й потрібна художня література, чи не так?
Розкажи детальніше про естетику трилогії. Є елементи стімпанку, є колорит української (але не тільки) міфології — чому вирішив поєднати сам це? Символіка ордену має реальне підґрунтя?
Стімпанк, українські легенди, горор — я дуже люблю еклектику, люблю поєднувати на перший позір непоєднувані елементи, які мені подобаються, і робити з них такий цільний орнамент. Інколи це виходить краще, інколи гірше — мені подобається це робити в будь-якому випадку.
Символіка ордену авжеж підв’язана під дуже відомі українські символи. Перший — це тризуб, пояснення не потребує. Другий — срібний вовк — існуючий символ Сил Спеціальних Операцій.
Про Мамая можна сказати більше, тому що це дуже розповсюджений український символ, який прикрашав і сільські хати, і дворянські хороми. Що цікаво — його немає у фольклорі жодного іншого слов’янського народу, а в нас він став героєм вертепу. Причому вже понад п’ять століть цей образ живе, дуже мало змінюється, усі його впізнають. Бо він є втіленням героїчного минулого, символом козаччини, за якою сумували вже нащадки козацької старшини, які працювали на російську імперію.
Загалом мені здалось, що цілком правильно для ордену, який бере свій початок від Мамая, взяти його за головний символ.
Історія Мамая буде, до речі, у «Пісні Дібров», цьому присвячено окремий епізод. Сподіваюсь, це буде цікаво читачам, оскільки в нашому світі Мамай — просто збірний образ, а у світі Сірого ордену — реальна особистість.
Потойбіччя у трилогії глибоке, об’ємне, проступає крізь реальний світ. Чим надихався, коли створював його? Яким воно постане у третій частині?
У перших двох книжках потойбіччя виступало епізодично, більше як тло для декількох епізодів, про нього можна було додумувати: що там було, що там сталось.
У «Пісні Дібров» я розкрию цю тему, розкажу, що це за світ, яка трагедія з ним трапилась, розкажу, як цей світ став пов’язаний із нашим світом.
В анотаціях пишуть «держава Хмельницького вистояла». У книжці бачимо цікавий факт — після Богдана Хмельницького гетьманом у твоєму альтернативному світі стає Тиміш Хмельницький. Це і є поворотною подією в історії твого світу?
Поворотною подією я би назвав пораду (у третій книжці буде про це написано) — пораду характерників, яку вони дають Богдану Хмельницькому: не пов’язуватись із московитами взагалі, шукати союзів з іншими державами. Завдяки цьому не відбувається сумнозвісна Переяславська рада.
Щодо ролі особистості в історії — хочемо ми цього чи ні, та людство потребує символів, зараз під час війни ми це бачимо — Азовсталь як символ, тризуб як символ, наш прапор як символ, люди також стають символами.
Коли ми говоримо про Великобританію часів Другої світової, то одразу згадуємо Черчилля, коли говоримо про визвольну війну, то згадуємо Хмельницького. Люди стають втіленням певного періоду для якоїсь держави.
Ти уникаєш відповідей на питання про улюбленого персонажа. Тому розкажи, кого прописувати було найскладніше і чому?
Найскладніше було прописувати персонажа, якого ви ще не знаєте, про якого ви дізнаєтесь у «Пісні Дібров». Точніше цього персонажа ви знаєте як Рахмана. У нього складна, довга і трагічна історія. І більше я нічого не скажу, аби не спойлерити.
Як ти працюєш над створенням і поглибленням світу? Маєш детальний план? Карту дубів? Таблиці з ієрархією ордену чи родові дерева персонажів?
У мене був окремий сюжетний план і окремо був документ, у якому я сидів і описував світ. От у нього така-то політична система, така валюта, такі мірила ваги і відстані, такі традиції, такі війська мають ось такі відзнаки, інші війська мають інші відзнаки. Я створив цей документ, цей світ закарбувався в голові, я почав його більш-менш нормально уявляти, і тоді почав писати.
Але до карти дубів, авжеж, не доходив, це занадто для мене. В ордені все доволі просто — сім куренів, у персонажів нескладні сімейні стосунки, хоч коли вже писав третю, насправді відчув, що мені бракує розширеної документації, але вже обійшовся тим, що мав.
Неможливо жити в Україні і не писати про війну.
У тебе є травмовані персонажі, чи персонажі, які пройшли війну і мають жити далі, адаптуватись до світу. Зазвичай фентезі — це суцільні війни, Толкін (чи Мартін), наприклад, не говорять про травми війни, для їхніх героїв життя і є війна. Чому ти про це пишеш?
Неможливо жити в Україні і не писати про війну, це було актуально до 24 лютого, це стало ще більш актуальним опісля. Неможливо жити в такий історичний час і не намагатись осмислити це через свою творчість.
Тому, коли мої знайомі ветерани читали «Аркан» і «Тенета», вони говорили: “о, це про мене», «о, тут я впізнаю себе» — і це для мене було найбільшою похвалою. Мені здається, що це важливо. Хоча ця тема болюча, неприємна, але вона — тепер велика частина нашого життя, від якої ми вже нікуди не дінемося. Треба її опрацьовувати.
Як узагалі українські фантасти працюють із темою війни? Чи осмислюватимеш її ти у нових книжках?
Наше покоління і література України на найближчі десятиріччя будуть зосереджені на цій темі або натхненні війною, її осмисленням, переосмисленням. Писатимуть про втрати, про життя в окупації, про звільнення територій. Дуже-дуже багато тем, які ніхто, окрім нас, не зможе описати.
Так, багато іноземців розуміють, що відбувається. Але ми, як безпосередні свідки, а дехто як і учасники подій, — тільки ми можемо це описати.
Я думаю, що література України XXI сторіччя буде створюватись під знаком осмислення цієї національно-визвольної війни.
Коли очікувати третю частину? Як зараз працює видавництво? Влад Сорд воює, але другий наклад попередніх частин був виданий уже під час війни?
Третя частина в роботі, її верстають. Через те, що Влад Сорд воює, робота сповільнилась, бо він займався і обкладинкою, і версткою, зараз для цього довелось шукати іншу людину. Попередні наклади книжок вийшли, тому що там все було готове. Файли віддали в друкарню, заплатили гроші — будь ласка, отримайте нові наклади.
З новою книжкою доведеться попрацювати, але, сподіваюсь, наприкінці листопада або на початку грудня (залежить від друкарні) ми вже її побачимо.
Над якими темами хочеш працювати в майбутньому? Які історії тобі важливо розказувати?
Думаю зараз над повістю про Голодомор. Важка тема, повість буде з елементами горору — куди ж без цього. Але вона не буде така велика, як трилогія. Це буде окрема історія, повість на 300 — максимум 400 сторінок, але це поки плани. Та я сподіваюсь, що вдасться їх втілити.
Фото надані героєм
